Page 493 - 6816

особистісне начало. Роздуми Д. Донцова доповнив Ю. Вассиян,
зазначивши, що дух, ідея, мораль, світогляд, свобода лежать в
основі українського націоналізму [96, с. 91–95].
Другою засадою персоналізму є принцип ієрархії. Д. Донцов у

праці «За яку революцію» (1957) доводив, що дійсним змістом
комуністичної ідеології було знищити в «людині індивідуальність,
<…> понизити всі ідеали, всяку духовність, безкорисність,

боротьбу за щось велике, честь, героїзм, висміяти це все,
а звеличити людину-хама, людину-ґанґстера, повію» [194, с. 43].
На противагу комуністичним ідеалам, носієм духу в Д. Донцова є
«луччі люди», «ізбрані», герої, романтики.

Третьою засадою українського персоналізму є орієнтація
людини на ідеал. Ідеолог українського націоналізму

С. Ленкавський (1904–1977) здійснює пошук справжньої людини.
Уважаємо, що питання про справжню людину є результатом
заперечення концепту «кожна людина – особистість» і визнанням
принципу ієрархії. Ідеолог українського націоналізму доводив, що

марксизм спрощує сутність людини, виходячи з її зовнішньо
видимих властивостей [312, с. 529].
З’ясувавши теоретичну основу українського націоналізму,

простежимо відображення в ньому ідей персоналізму. У 1926 р. в
праці «Націоналізм» Д. Донцов уводить поняття «українська
національна ідеологія» [195, с. 251] й формулює вимоги, яким вона
мусить задовольняти: по-перше, «зміцнювати волю нації до

життя, до влади…» [195, с. 364]; по-друге, скеровувати націю до
боротьби; по-третє, народжувати в народних масах дух романтики,
бажання віддавати себе ідеї, до якої не прив’язаний жодний

особистий інтерес [195, с. 364–369]; по-четверте, сприяти
усвідомленню того, що «всяка нова ідея нетолерантна» [195,
с. 374], тобто нові ідеї об’єктивно заперечують попередні, а тому є
нетолерантними; по-п’яте, «служити інтересам поступу» [195,

с. 385]; по-шосте, мати в своїй основі установку на творчу
діяльність, що мусить надихати націю на розбудову держави [195,
с. 388]. На основі цих вимог Д. Донцов формулює основний зміст

національної ідеології, у центрі якої має бути «ідея великого
цілого» (що в релігії зветься Церквою, в етиці моральним законом,
а в політиці нацією, державою), яка має переважати над будь-якими

формами приватного [195, с. 366].

493