Page 44 - 6816
P. 44
може бути джерелом руйнації, Ж.-П. Сартр зауважує: «Свідомість
як неантизація буття з’являється як стадія прогресу <…>. Проте
прогрес зупиняється <…> унаслідок недостатності буття
для-себе» [496, с. 836], проте, уважаємо, що буття для-себе – це не
той рівень буття, що гідний людини. Отже, філософ поставив перед
людиною завдання: за допомогою власного мислення змінити свою
сутність. Праця «Буття і ніщо» була написана в 1934 р. Пройшло
майже сторіччя, але людина продовжує залишатися на рівні буття
в-собі, руйнуючи себе й світ. Уважаємо, що філософ не врахував
соціально-психологічного консерватизму людини, що das Man
побудував світ під свої спотворені уявлення. Людство
загальмувалася на стадії буття в-собі.
Ж.-П. Сартр успадковує підхід М. Гайдеґґера щодо різних
форм буття людини. Якщо німецький філософ виділив дві форми
буття людини: посередність і самість, то Ж.-П. Сартр, виходячи з
ідей Ґ. Геґеля, виділяє три форми буття: в-собі, для-себе, для-
іншого. Спочатку філософ досліджує діалектику трансформації
буття в-собі в буття для-себе. «Онтологія нас навчила: 1) якщо в-
собі має заснувати себе, воно може вдатися до такої спроби, тільки
роблячись свідомістю <…> 2) свідомість є, фактично, проектом
заснувати себе, тобто досягти гідності в-собі-для-себе або в-собі-як-
самопричини» [496, с. 837]. Уважаємо, що трансформація буття в-
собі на буття для-себе не є остаточною метою людини. Буття для-
себе мусить трансформуватися в буття для-іншого. Людина,
долаючи саму себе, піднімається до належного буття. На початку
праці «Буття й ніщо» Ж. -П. Сартр заявив, що суб’єкт має бути
свідомим, але не сказав, яку людину слід уважати свідомою, бо не
з’ясував, якому типові людини має належати пріоритет.
Посилаючись на екзистенційний психоаналіз, Ж.-П. Сартр
зауважує, що буття є «синтетичним поєднанням в-собі з для-себе»
[496, с. 845], але ми не погоджуємось із цим твердженням.
Суспільне буття не може бути лише поєднанням буття в-собі і
буття для-себе. Вирішальну роль відіграє той рівень буття, який у
філософа отримав назву буття для-іншого, але, на жаль, залишився
недослідженим. На думку Ж.-П. Сартра, онтологія має
досліджувати перш за все умови трансформування буття в-собі на
буття для-себе. На ці роздуми зауважимо, по-перше, трансформація
буття в-собі на буття для-себе – це проблема філософської
антропології, а не онтології, а, по-друге, більш значущою
44
