Page 487 - 6816

Осмислюючи внесок М. Михальченка й З. Самчука в розуміння
філософських засад державної ідеології, зазначимо, що філософи
заклали засади нового методологічного підходу. Ідеологія – це
метафізичні основи буття, викладені науково-популярною мовою.

У 2001 р. опубліковано монографію українського філософа
В. Заблоцького «Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія». Автор не
обмежився дослідженням ліберальної ідеології, а охопив причини

існування ідеологій узагалі, проблематику сучасної освіти, проблеми
глобалізації та пов’язаної з нею кризи. Учений з’ясував прихований
сенс існування ідеологій: у підсумку завжди йдеться про певний
напрям розвитку, його зміст і наслідки [213, с. 116]. Філософ

зауважує, що ідеологія – це особливий спосіб бачення соціуму та
осмислення людиною індивідуальних та суспільних умов

життєдіяльності. Такий підхід дозволяє зрозуміти, чому українська
політична еліта відмовилася від розроблення національної ідеології:
бо вона, з одного боку, об’єднує різних суб’єктів діяльності, а з
іншого, – є формою самоосмислення індивідуальних і суспільних

умов буття, що лякає українську політичну еліту. В. Заблоцький
доводить, що ідеологія лібералізму має позитивний зміст для певних
умов і певного часу. Виникає питання: чому українська людина не

визнала ліберальної ідеології? По-перше, лібералізм мінімізує
моральні вимоги до людини та зводить їх до правових норм. По-
друге, українська людина, незважаючи на аморальний вплив
комуністичної дійсності й ідеології, не втратила моралі. Уважаємо,

що ці чинники не дозволили українцям прийняти лібералізм
за національну ідеологію.
В умовах відсутності української державної ідеології

В. Заблоцький зосереджує увагу на концепції сталого розвитку
[520] й зазначає, що, створена задля подолання конфронтації між
різними ідеологіями, вона є переходом до раціонального,
деідеологізованого сприйняття світу. Концепція охопила такі

проблеми: неприпустимість руйнування природного середовища;
визнання єдності й багатоманітності варіантів соціально-
економічного розвитку; затвердження примату гармонії між

людиною, суспільством і природою; усвідомлення того, що в основі
розвитку мають бути свобода й гуманізм, а не насильство й
ворожнеча [213, с. 299]. На жаль, концепція сталого розвитку не

враховувала людські якості, точніше, того, який тип людини здатен
її реалізувати. Аналізуючи концепцію сталого розвитку,

487