Page 484 - 6816

й державного буття, який об’єднує людей для спільної діяльності
[323, с. 56, 78].
Осмислюючи парламентські вибори в Україні 1998 р., відомий
український філософ М. Михальченко дійшов висновоку, що

класичні ідеології не мають масової підтримки, а в суспільстві
продовжують домінувати ідеї зрівняльного комунізму. Філософ
зрозумів, що це вкрай небезпечно, а тому висунув ідею

інтегративної ідеології, яка б стала кодексом згоди різних етносів,
соціальних груп, політичних партій [377, с. 195–196]. Учений
сформулював ідеї та принципи, які могли б стати засадничими:
формування політичної нації; розвиток єдиного економічного,

політико-правового й культурно-духовного простору; співтворчості
різних етносів, політичних партій, релігійних конфесій;

толерантності; динамічної рівноваги в зовнішніх політичних
стосунках; поєднання ідеологічного плюралізму з цивілізаційною
ідеєю; визнання принципу рівності етнічних і соціальних груп.
Автор інтегративної ідеології допускав ідеологічну боротьбу, але

застерігав, що вона має обмежуватися розумінням того, що в нас
одна держава. У перспективі М. Михальченко передбачав, що
інтегративна ідеологія може стати підґрунтям державницької

національної ідеології. Філософ не обійшов увагою проблему
суб’єкта цієї ідеології, основним носієм якої мала би бути держава.
Інтегративну ідеологію, на думку М. Михальченка, мусила б
підтримати політична еліта. Філософ розумів, що він сформулював

ідеальну модель, але бачив сувору реальність: політичну й особисту
безвідповідальність і тих, хто був при владі, і тих, хто був в
опозиції, усвідомлював, що їхні життєві й політичні спонукання не

виходять за межі влади та вигоди. У контексті загальних
закономірностей державотворення М. Михальченко висновує,
що дійсність у будь-якому разі потребуватиме теоретичних
узагальнень, бо без цього не може відбуватися розвитку держави.

Як бачимо, М. Михальченко у своїх пропозиціях намагався
обійти гострі кути: проблему мови, історичної пам’яті, релігійні
відмінності тощо, проте суперечності були настільки непримиримі,

що пошук інтегративної ідеології навіть не розпочався, а основне –
не було ані партії, ані політичного лідера, які прийняли б ці
пропозиції. Політична та економічна «еліта» була зайнята

«приватизацією» державного майна. Не знайшлось навіть певної
кількості суспільствознавців, які підтримали б ідею інтегративної

484