Page 486 - 6816

залишається й досі неосмисленим. Філософи зупинилися перед
проблемою: хто здатен його усвідомити й реалізувати?
За допомогою ідеології людина долучається до загального й
піднімається до свідомого суб’єкта громадського й державного

життя. «Ідеологія, яка окреслює проект і механізм будівництва
держави, таким чином, стає одночасно рушійною силою та наснагою
життя. Вона запліднює суспільне буття СЕНСОМ, повертає гідність і

надію, даючи людині можливість самоусвідомитись не в ролі
будівельного матеріалу, об’єкта чи навіть суб’єкта історичного
процесу, а в ранзі носія історії…» [375, с. 50], тобто піднімає людину
до рівня свідомого суб’єкта національного життя, допомагає відчути

свою єдність з нацією. Таке розуміння ідеології було не лише не
потрібне владі, але й небезпечне: воно її дратувало, а тому й

викликало реакцію: «Українська ідея не спрацювала». Не потрібне
воно й сьогодні.
М. Михальченко й З. Самчук дійшли висновку, що влада не
лише була не готова прийняти державну ідеологію, але й

зловживала світоглядною інфантильністю народних мас, що
призвело до зневіри людей і духовної деградації частини громадян
[375, с. 50]. За допомогою гасла «деідеологізації» знищували

Україну, але найбільш прикрим є те, що цей принцип відстоювала
частина національно-патріотичних сил. У розумінні ролі та
значущості ідеології філософи дійшли до глибинних смислів
людського буття й масової свідомості. «Міра життєздатності

суспільства залежить від того, наскільки на рівні масової свідомості
сформована система смислів, за допомогою яких людина
співвідносить себе із зовнішнім світом» [375, с. 57]. Філософи

розкрили світоглядний зміст ідеології: вона задає первинні смисли
життя, допомагає людині знайти своє місце в суспільстві, формує
життєві цінності. Філософи усвідомили, що українська ідея
пов’язана з ідеалом людини, але застерігали, що її не можна

ідентифікувати навіть із такими постатями як Т. Шевченко [375,
с. 69]. У цих роздумах учені безпосередньо підійшли до ідеї
особистості як основи української ідеології. У подальших працях

М. Михальченко, розвиваючи проблему ідеології, формулює
вимоги до майбутньої української ідеології. Вона має бути
оптимістичною, орієнтованою на досягнення життєвозначущих

цілей, мати коріння в минулому [376, с. 207–208].

486