Page 483 - 6816

подолати парадигмальні суперечності, що склалися в усіх сферах
суспільства та відносинах людини з природою. Думку
Дж. Шварцмантеля про те, що ідею особистості слід покласти в
основу ідеологічної картини світу, варто визнати конструктивною.

Узагальнюючи ці висновки щодо пріоритетної ролі особистості в
сучасному світі, пропонуємо нову ідеологію назвати «ідеологія
персоналізму», вона має ввібрати в себе найкращі надбання

філософської думки й соціально-політичної практики. Чинні
ідеології орієнтують людину на зовнішню діяльність, на
покращення її матеріального становища та соціальної організації й
не враховують внутрішніх потреб людини, але в кожної людини є

духовна потреба бути в житті особистістю, досягти рівня
самоактуалізації. Уважаємо, що метафізична теорія особистості

створює умови для розроблення новітньої ідеологічної картини
світу.

4.2. Українські джерела ідеології персоналізму

Відсутність національної ідеології призвела до кризи

українського суспільства, деградації духовної сфери, що негативно
впливає на економіку, політику, оскільки сприяє політичній
корупції, виникненню психоемоційних і соціальних стресів, руйнує
систему права. Конкретизуючи ситуацію, що склалася з

національною ідеологією, І. Белебеха зазначає: обставини тиснуть
так, що далі жити без національної ідеології неможливо, це
практично дорівнює злочину [43, с. 64].

Отже, завданням підрозділу є аналіз філософських джерел
ідеології персоналізму в українській філософській та соціально-
політичній думці.
Державній ідеології в українській філософії та політології

приділено, на жаль, недостатньо уваги. Її досліджують небагато
вчених: В. Андрущенко, Г. Балл, І. Белебеха, Л. Губерський,
М. Михальченко, З. Самчук, А. Фурман. Ще до прийняття

Конституції, у 1997 р., спираючись на західноєвропейську
традицію, В. Лісовий переконливо доводив, що не можна
ототожнювати політичну ідеологію з державною, та обґрунтовував

думку, що ідеологія – це необхідний складник суспільного

483