Page 478 - 6816

ідеології, оскільки було втечею від життя й деперсоналізованого
das Man [212, с. 352–353], з чим варто погодитися.
На думку В. Єрмоленка, нацизм і комунізм свідомо й
несвідомо використовували християнські ідеї Абсолюту й чистоти,

але наповнювали їх спотвореним змістом. У нацистів таким
абсолютом була арійська раса, у комуністів – пролетаріат. І нацизм,
і комунізм послуговувалися на практиці християнським поняттям

«чистота». Нацизм орієнтувався на расову чистоту, а комунізм – на
класову, переслідуючи класових метисів. «Нацизм був ідеологією
„вищої раси”; ленінізм і сталінізм були ідеологіями „вищого
класу”; обидві потребували жертв „нижчих” – „унтерменшів” чи

„нікому-не-потрібних” людей, адже без цих жертв історія, мовляв,
не зможе рухатися вперед» [212, с. 379], отож нацизм має

біологічне підґрунтя, а комунізм – соціально-економічне. Ідея
чистоти знайшла втілення в практиці «унтерменшів» та «колишніх
людей». «Унтерменші» – люди нижчої раси, а «колишні люди» – це
залишки переможених класів, котрі здійснюють «саботаж

комунізму», і тому їх треба знищити. Здавалося б, фашизм і нацизм,
з одного боку, та комунізм, з іншого, – мали підтримувати один
одного, але вони ворогували між собою. «Фашо-нацизм та

комунізм були відображенням одне одного: вони ненавиділи одне в
одному те, що могли б ненавидіти в самих собі» [212, с. 357].
У нацизмі й комунізмі був також спільний предмет критики:
універсальна людина – особистість. Ідеологи нацизму й комунізму

докладали достатньо зусиль, щоб «деперсоналізувати» людину, а
тому переслідували та знищували інтелігенцію й класичну
культуру. Ці ідеології створили свій ідеал людини й свою етику. У

німців таким ідеалом була «нордична», «крижана» людина, яка
здатна до надзусиль над собою [212, с. 325–327]. У комуністів
ідеалом була «радянська людина», здатна заради колективу, великої
ідеї пожертвувати собою, своїм життям й навіть вбити рідну матір

(М. Хвильовий «Я-романтика»). У нацизмі й комунізмі колективна
праця й сам колектив були піднесені до рівня культу.
Деперсоналізований колектив був абсолютом, якому мала

підкорятися людина, що доволі чітко простежуємо в поглядах
А. Ґрамші та А. Макаренка (див. підрозд. 2.5.2). Маса народжує
вождя, який найкраще розуміє її потреби та «колективну волю».

Життя в колективі проголошували найвищою етичною цінністю,
що допомагало звільнитися від буржуазних рис. На етичне

478