Page 472 - 6816

контексті діалектики панування й рабства [232, с. 223]. Подібної
думки дотримується й Г. Маркузе, стверджуючи, що сучасні
ідеології мають антиінтелектуальний характер, орієнтують на
споживання й виправдовують панування [364, с. 98, 103]. За

допомогою цих ідеологій посередня людина розбудувала
суспільство за своїм образом і подобою, бо зацікавлена
в перетворенні людини на безлику масу – натовп. Про кризу

ідеологій Е. Фромм висловився, що класичний поділ на «правих –
лівих», на «комунізм – капіталізм» втратив свою значущість у
свідомості людей. «Люди шукають нові орієнтири, нову філософію,
яка віддає пріоритет життю, як фізичному, так і духовному, а не

смерті» [598, с. 298].
Сплеск інтересу до ідеології відбувся після публікації

Ф. Фукуями «Кінець історії» (1989), де автор намагався довести, що
ліберальній ідеології немає жодних життєздатних альтернатив
[601]. На противагу Ф. Фукуямі, британський історик Е. Гобсбаум в
1994 р. висловив думку, що ХХ ст. закінчується світовим безладом,

оскільки основні ідеології виявилися розгубленими перед його
проблемами [142, с. 501–503].
Ідеологія лібералізму наприкінці ХХ ст. викликала

серйозну філософську критику. Так, німецький філософ
Г. Рормозер (1927–2008) доходить висновку, що соціально-
політичні катастрофи ХХ ст. були реакцією на ліберальну теорію та
практику [455, c. 66]. У ліберальній ідеології йдеться не про

загальні інтереси суспільства й держави, а про права та свободи
окремої людини, тобто суб’єктом діяльності є емпіричний індивід,
який зазвичай діє з позиції здорового глузду – власної вигоди.

Отож висновує філософ, лібералізм наділив правом свободи
пересічну людину [455, с. 73]. В умовах соціалізму суб’єктом
діяльності теж була посередня людина, тобто з позиції
філософської антропології між ліберальним і соціалістичним

суспільством немає принципової різниці. Г. Рормозер у площині
поглядів К. Мангайма акцентує увагу на внутрішній ідентичності
ліберального й соціалістичного суспільств. Відмінності між ними є

лише в методах досягнення мети [455, с. 203]. Г. Рормозер
висновує, що сучасне суспільство зорієнтоване на безкінечне
економічне зростання, і трактує це як безумну ідею. У цій ситуації

учений змушений зробити висновок: людині не обійтися
без самообмежень, але усвідомлює, що вона не готова до цього, бо

472