Page 470 - 6816
P. 470
реакцію на структурні напруження, що змушує людину грати певні
соціальні ролі [139, с. 240], знімаючи тим самим ці напруження.
Теорію напружень соціолог тлумачить як «крик болю», який
знаходить відбиття на рівні масової свідомості у вигляді метафор,
каламбурів, гіпербол, анекдотів [139, с. 245], тобто ідеологія прагне
бути максимально простою та зрозумілою пересічній людині.
Соціопсихологічні напруження знімаються й транслюються в тих
чи тих символічних формах, які керують людьми і дають їм
ілюзорну впевненість. На основі цього К. Гірц формулює таке
завдання ідеології: створювати переконливі концепти, образи, які б
робили політику зрозумілою [139, с. 257]. Без цих форм соціальна
політика й дійсність залишатиметься незрозумілою. К. Гірц
усвідомлює, що в сучасному світі не вистачає культурних символів,
які б цілісно охоплювали суспільство й стали матрицями
колективної свідомості. У цій ситуації виникає потреба створювати
такі символічні форми і культурні моделі, які б долали соціально-
класову обмеженість і мали загальний смисл. Отож соціолог
започаткував принципово новий, символічний, культурологічний
підхід до розуміння ідеології та сконцентрував свою увагу на
інтегративній функції ідеології.
П. Рікер у праці «Ідеологія та утопія» (1975) продовжив
розвивати погляди К. Мангайма. П. Рікер розпочинає своє
дослідження з узагальнень М. Вебера, який, заперечуючи основні
постулати філософії Просвітництва щодо абсолютизації ролі
розуму, зазначив, що не існує абсолютно раціональної системи
легітимації тих принципів буття, що лежать в його основі, тому
влада потребує ідеології. У такому контексті ідеологія постає як
поєднання політики й реальності. П. Рікер визнає, що в ідеології
наявне трансцендентне, яке трактує як «належне, що приховується
за дійсним» [448, с. 221]. Він погоджується з висновками
К. Мангайма, що ідеологія – це трансформовані трансцендентні
ідеї, які певною мірою ніколи не можуть бути реалізовані.
Незважаючи на це, вони є спонукальними мотивами, скеровують
людину до діяльності, хоча в процесі реалізації можуть бути значні
спотворення [448, с. 216]. Для обґрунтування влади й порядку
П. Рікер залучає поняття легітимності, яку трактує на основі
традиції (те, що було завжди); емоційної віри в законність чинної
влади; ціннісно-раціональної віри (що сприймається за абсолютне).
470