Page 470 - 6816
P. 470

реакцію на структурні напруження, що змушує людину грати певні
            соціальні  ролі  [139,  с. 240],  знімаючи  тим  самим  ці  напруження.
            Теорію  напружень  соціолог  тлумачить  як  «крик  болю»,  який
            знаходить відбиття на рівні масової свідомості у вигляді метафор,

            каламбурів, гіпербол, анекдотів [139, с. 245], тобто ідеологія прагне
            бути  максимально  простою  та  зрозумілою  пересічній  людині.
            Соціопсихологічні  напруження  знімаються  й  транслюються  в  тих

            чи  тих  символічних  формах,  які  керують  людьми  і  дають  їм
            ілюзорну  впевненість.  На  основі  цього  К. Гірц  формулює  таке
            завдання ідеології: створювати переконливі концепти, образи, які б
            робили політику зрозумілою [139, с. 257]. Без цих форм соціальна

            політика  й  дійсність  залишатиметься  незрозумілою.  К. Гірц
            усвідомлює, що в сучасному світі не вистачає культурних символів,

            які  б  цілісно  охоплювали  суспільство  й  стали  матрицями
            колективної свідомості. У цій ситуації виникає потреба створювати
            такі символічні форми і культурні моделі, які б долали соціально-
            класову  обмеженість  і  мали  загальний  смисл.  Отож  соціолог

            започаткував  принципово  новий,  символічний,  культурологічний
            підхід  до  розуміння  ідеології  та  сконцентрував  свою  увагу  на
            інтегративній функції ідеології.

                  П. Рікер  у  праці  «Ідеологія  та утопія»  (1975)  продовжив
            розвивати  погляди  К. Мангайма.  П. Рікер  розпочинає  своє
            дослідження  з  узагальнень  М. Вебера,  який,  заперечуючи  основні
            постулати  філософії  Просвітництва  щодо  абсолютизації  ролі

            розуму,  зазначив,  що  не  існує  абсолютно  раціональної  системи
            легітимації  тих  принципів  буття,  що  лежать  в  його  основі,  тому
            влада  потребує  ідеології.  У  такому  контексті  ідеологія  постає  як

            поєднання  політики  й  реальності.  П. Рікер  визнає,  що в ідеології
            наявне трансцендентне, яке трактує як «належне, що приховується
            за дійсним»  [448,  с. 221].  Він  погоджується  з висновками
            К. Мангайма,  що  ідеологія  –  це  трансформовані  трансцендентні

            ідеї,  які  певною  мірою  ніколи  не  можуть  бути  реалізовані.
            Незважаючи  на  це,  вони  є  спонукальними  мотивами,  скеровують
            людину до діяльності, хоча в процесі реалізації можуть бути значні

            спотворення  [448,  с. 216].  Для  обґрунтування  влади  й  порядку
            П. Рікер  залучає  поняття  легітимності,  яку  трактує  на  основі
            традиції (те, що було завжди); емоційної віри в законність чинної

            влади; ціннісно-раціональної віри (що сприймається за абсолютне).




                                                         470
   465   466   467   468   469   470   471   472   473   474   475