Page 461 - 6816

відкритого й закритого суспільства. Відчуваючи кризу
знеособленого буття, М. Бубер говорить про антропологічну
катастрофу й пов’язує її з кризою людських відносин. Найглибшу
причину кризи епохи модерну висловив П. Сорокін: її підґрунтям є

чуттєва система цінностей, в основі якої лежить пріоритет
матеріального над духовним. Кризу буття філософ пояснював через
форми культури: чуттєву, ідеальну, ідеаціональну, в основі яких

лежать різні уявлення про істину: чуттєві, ідеальні й ідеаціональні.
М. Еліаде досліджує проблему буття й небуття як конфлікт
священного й світського на прикладі первісних суспільств і
доводить, що ця дихотомія залишається актуальною і в ХХ ст.

Е. Муньє боротьбу буття й небуття трактує на основі понять
персоналізація й деперсоналізація. З. Бауман переосмислює

проекти «світлого» майбутнього, що були в епоху модерну, і
висновує: вони зазнали краху й сьогодні людство не має проекту
майбутнього. З. Бауман формулює фундаментальну думку про
особистість де-юре і особистість де-факто. Спираючись на ідею

Ж-Ж. Руссо про самовдосконалення, учений доводить, що саме її
слід покласти в основу буття, «забувши», що це християнська ідея.
Осмислюючи ці висновки, зазначимо, що епоха модерну,

розпочавшись із заперечення християнства та пройшовши шлях у
200 років, повертається до християнської ідеї духовного
вдосконалення. Отож слід погодитися з К. Ясперсом і
С. Кримським, які доводили, що християнство є найвеличнішою

формою людського духу. Ідея двох парадигм буття наявна й в
українській філософській і соціально-політичній думці,
що простежуємо у творчості Г. Сковороди (концепція двох світів),

В. Винниченка (дискордизм – конкордизм).
До усвідомлення органічного зв’язку якостей людини й
характеристик суспільного буття суттєво наблизився Р. Арон, який
довів, що людина й суспільство перебувають у процесі взаємного

становлення. Цей зв’язок висловлювали в історії філософії під
різними поняттями: буття і небуття, град Божий і град земний,
культура і цивілізація. Прийшов час визначити сутність

суспільного буття через сутність людини. Зміст такого підходу
полягає в тому, що соціально-психологічні, інтелектуальні й
духовні якості панівного типу людини визначають зміст і структуру

суспільного буття – характер відносин, структуру державних
органів, мораль, політику, мистецтво, систему освіти. Отож ідея

461