Page 457 - 6816

який розглядає як «Принцип, скарбницю, резерв, начало» [174,
с. 95]. Сучасна філософія й людина мусять «відтворити смисл або в
Богові, який не був достатньо зрозумілим, або в людині, глибини
якої ще достатньо не досліджені» [174, с. 96]. Для Ж. Дельоза

смисл – це первинна категорія, що об’єднує божественний і
людський аспекти буття. «Як тільки смисл кладеться як первинний
<…>, то йому вже не важливо: ідеться про божественний смисл,

забутий людиною, чи про людський смисл, відчужений у Богові»
[174, с. 136]. Своєю чергою, смисл формується на поверхні, яку
філософ трактує як центр глибини. На нашу думку, антрополого-
глобальна катастрофа – це і є поверхня, на якій відобразилася

глибинна криза людського та суспільного буття.
Ж. Дельоз і Ф. Ґваттарі сформулювали концептуальне

положення щодо призначення науки в сучасному світі: вона має
зменшувати рівень хаосу в суспільстві [174, с. 261]. Стан хаосу
осмислюємо як прояв знеособленої парадигми буття людини. В
умовах цієї парадигми буття наука опинилася під контролем

посередньої людини, а тому була відірвана від моралі, що поставило
людство на межу антрополого-глобальної катастрофи. Цінність
наукового відкриття в умовах знеособленої парадигми буття

вимірюється економічною ефективністю. Екологічні, біологічні,
моральні, антропокосмічні наслідки відкриття майже нікого не
цікавлять. Наука не зменшила рівень хаосу в суспільстві, а, навпаки,
довела його до апогею – антрополого-глобальної катастрофи. Для

того щоб започаткувати нову парадигму розвитку науки, слід
змінити світоглядні установки людини. Подолання зовнішнього
хаосу в суспільстві може відбутися лише за умови зменшення рівня

внутрішнього хаосу, що, своєю чергою, залежить від переорієнтації
потреб людини. Отож вихід зі стану антрополого-глобальної
катастрофи потребує, з одного боку, зміни парадигми буття людини
із знеособленої на особистісну, а з іншого, – зміни парадигми

наукової діяльності. Переконані, що завдяки лише новітнім
технологіям екологічну катастрофу не можна подолати, потрібно
змінити філософію господарювання.

Суттєвий крок на шляху подолання екологічної кризи зробив
німецький філософ К. М. Маєр-Абіх, який сформулював основні
постулати голлістської етики. Фундаментальною є ідея про те, що

на господарську діяльність слід накласти деякі табу [337, с. 126].
Уважаємо, що витоки цього висновку містяться в працях

457