Page 459 - 6816

механізми, на основі яких можна регулювати відносини людини з
природою. Визнаючи, що екологічна криза – це свідчення кризи
людини й суспільства, він, на жаль, не замислився над проблемою:
який тип людини спричинив цю кризу. Учений обмежився

проблемою: якою має бути етика. Зарубіжні й вітчизняні
дослідники екологічної проблематики до кінця не з’ясували її
антропологічні витоки, а зупинилися на очевидному: науково-

технічний прогрес, надмірне споживання тощо, тоді як причиною
екологічної катастрофи є панування посередньої людини.
А. Єрмоленко шукає парадигму, яка дозволить розв’язати
екологічну кризу, і вважає, що етика має відіграти вирішальну роль.

У цих висновках є сенс, але вони не завершені. Пріоритет етики
можливий лише за умов пріоритету духовного над матеріальним,

особистісного над знеособленим.
А. Єрмоленко усвідомлює труднощі, що постануть перед
запровадженням нової етичної парадигми, – це неготовність
соціуму сприймати нові ідеї. Незважаючи на це, він формулює

екологічний імператив: «Чини лише згідно з максимою, виходячи з
якої ти міг би передбачити, що наслідки та побічні наслідки, які
здогадно виникатимуть з її всезагального застосування, будуть

„прийнятними” для всього сущого, що немов би (als ob) бере
участь у дискурсі як рівноправний партнер» [211, с. 246].
Запропонований імператив філософ розглядає як нову формулу
етичного, що відповідає сучасній ситуації й парадигмальному

повороту у філософії. З цим можна погодитися, але постає питання:
хто здатний започаткувати й діяти відповідно до запропонованого
імперативу, а хто його ігноруватиме? Це питання залишилося

відкритим, оскільки А. Єрмоленко мислить у межах пріоритету
матеріального над духовним і не враховує ідею духовної ієрархії. У
післямові до своєї праці він пише: «Людина завжди, у будь-якій
темпорально-просторовій точці прагнула й прагне до задоволення

своїх потреб, а це аж ніяк не можна зробити без експансії в
природу, без перетворення її на людське довкілля. Тому
суперечність людини і природи є онтологічною даністю…» [211,

с. 398]. На це ми зауважимо, що А. Єрмоленко вказує на
суперечності між людиною і природою, котрі є наслідком
пріоритету матеріального над духовним. В умовах пріоритету

духовного над матеріальним і єдності людини та світу людина
зможе пом’якшити ці суперечності.

459