Page 456 - 6816

мають не лише антропогенне походження, але філософське:
порушено рівновагу між особистісним і знеособленим началами
буття. Отже, людина як суб’єкт діяльності – не поза межами світу, а
присутня в усіх формах руху матерії. За цих умов науковець

як дослідник і людина не можуть бути сторонніми спостерігачами,
а мають усвідомлювати себе органічною частиною механічних,
енергетичних, фізичних, хімічних, геологічних, біологічних,

екологічних процесів – частиною еволюційних процесів всесвіту.
У знеособленій парадигмі буття «субстанцією» є людина
посереднього рівня розвитку. Вийти за межі безпосереднього життя
й мислити на рівні планетарного, трансцендентного суб’єкта вона

неспроможна. На таку інтелектуальну операцію здатний лише
вчений особистісного рівня розвитку, а тому субстанцією в ХХI ст.

мусить бути фахівець особистісного рівня розвитку, здатний
забезпечити єдність людини та світу. З метою збереження життя на
планеті вчений має задати нові умови взаємодії людини з
природою. Необхідно синтезувати природничі науки і науки про

дух. Цьому об’єднанню перешкоджає те, що ставлення до науки як
до засобу досягнення матеріального комфорту залишилося
незмінним. Стверджуємо, що природничі й технічні науки мусять

мати подвійну детермінацію: з одного боку, будь-яке природне
явище слід досліджувати в контексті наукової картини світу, а з
іншого, його необхідно аналізувати з позиції життєдіяльності
людини як антропокосмічного суб’єкта.

Отже, по-перше, наука має бути підпорядкована логіці
розвитку знань у контексті наукової картини світу, по-друге, –
логіці господарювання, по-третє, – майбутнього людства як

антропокосмічного суб’єкта.

3.5.2. Смисл науки й господарської діяльності в
умовах антрополого-глобальної катастрофи. У

суспільній свідомості, і науковій зокрема, панує уявлення, що за
допомогою новітніх технологій можна подолати екологічну кризу.
Це хибна думка. Ситуація потребує зміни наукових установок.

Спробуймо сформулювати філософську позицію, яка б допомогла
започаткувати нову парадигму наукової діяльності. За основу змін
у сучасній науці пропонуємо взяти погляди Ж. Дельоза на роль

смислу в житті людини й суспільства. Він уважає, що в центрі
суспільного буття й, зокрема філософії, має бути категорія смислу,

456