Page 453 - 6816

в повному розумінні цього слова та розв’язати проблеми нашого
спільного існування в цьому світі» [570, с. 139]. Щодо способів буття
людини, то варто додати, що ці надбання міфів втрачені, у світі
переважає знеособлений спосіб буття. До цих втрат П. Феєрабенд

додає ще такі: розум втратив такі надбання як обов’язок і мораль
[570, с. 322]. Методолог правильно зауважив, що в знеособленому
суспільстві наука перетворилася на одну з форм ідеології [569,

с. 517], що характерно як для капіталістичного, так і соціалістичного
суспільства, а тому робить висновок, що наука має бути відокремлена
від держави [569, с. 498], точніше від політики. Уважаємо, що
П. Феєрабенд не дав відповіді на питання щодо цінності науки. Наука

має бути засобом збереження світу й вдосконалення людини.
Осмислюючи місце й роль науки, Ю. Габермас зауважує, що

науки епохи модерну відмовилися від претензій розуму,
характерних для філософської традиції. «Природничі науки, що
продукують технічно корисні знання, стають рефлексивною
формою практики й виступають головною продуктивною силою»

[115, с. 79], отож наука взяла на себе рефлексивні функції, але не
змогла з ними впоратися.
Отже, в європейській філософській думці ХХ ст. відбувався

діалог між прибічниками абсолютизації ролі науки (Г. Башляр,
К. Поппер, А. Пуанкаре та інші представники позитивізму) й
науковцями, філософами, які намагалися скерувати науку на
вирішення гуманітарних проблем і підпорядкувати її потребам

духовного розвитку людини, етиці (С. Булгаков, М. Горкгаймер,
Е. Гуссерль, А. Ейнштейн, О. Койре, Б. Рассел, П. Сорокін,
П. Феєрабаден), але їхню думку було проігноровано. У цьому

діалозі між видатними науковцями та філософами ми стоїмо на
боці останніх і вважаємо, що саме філософські концепції мають
визначати зміст наукової діяльності. Отож найважливішою
причиною, що суттєво впливає на розвиток науки, є світоглядно-

методологічна позиція науковця.
Світоглядні погляди вченого суттєво впливають на його
гносеологічну й моральну позицію. У класичній науці дослідник

перебував поза межами досліджуваного об’єкта. Таку позицію
вважали необхідною умовою здобуття об’єктивно-істинного
знання. Об’єкт досліджували сам собою, без зв’язку із засобами

дослідження. Позитивним у такому підході було те, що цінності
вченого не виходили за межі пізнання. Уособленням цієї позиції

453