Page 449 - 6816

участь у поступі як рушійна сила [99, с. 713–714]. У своїх роздумах
М. Вебер також полемізує з поглядами Л. Толстого й намагається
пояснити смисл науки з самого життя, але з жалем констатує, що
«найвищі й найвитонченіші цінності полишили сферу публічного

життя…» [99, с. 734]. Цей висновок означав, що наука вже не
підкорюється моралі й цінностям людського буття. Водночас
М. Вебер не хоче підпорядковувати науку винятково практичним

потребам. Отож веберівському вченому не залишалося нічого іншого,
як зайняти позицію «наука заради науки». Звичайно, постає питання:
перед ким має нести відповідальність науковець? М. Вебер залишає
вченого наодинці з його совістю й висновує, що він має бути

інтелектуально чесним перед самим собою [99, с. 734]. Звернення
М. Вебера до совісті вчених не було почуте. На жаль, філософ не

зрозумів, що наука в ХIХ–ХХ ст. опинилася під контролем
посередньої людини, основними «цінностями» якої є вигода. Тому
треба визнати, що звернення М. Вебера до совісті науковців
абсолютно себе не виправдало, як і не був реалізований категоричний

імператив І. Канта, скерований на обмеження деструктивної
поведінки людини.
А. Пуанкаре й М. Вебер, ідеалізуючи місію ученого в

суспільстві, не врахували того факту, що наука опинилася під
контролем людини маси, а сам науковець, як це не парадоксально,
був її типовим представником [403, с. 81]. Місце науки в
суспільстві визначала її практична користь – наскільки вона здатна

слугувати інструментом матеріальної вигоди. Проблема відносин
науки й моралі в працях А. Пуанкаре й М. Вебера залишилася
нерозв’язаною. Наука опинилася поза межами морально-етичних

норм і потреб духовного розвитку людини. Після А. Пуанкаре й
М. Вебера вже майже ніхто не говорив про високі ідеали вченого.
З народженням соціалізму й початком боротьби двох політичних
систем діяльність науковців була в основному підпорядкована

політичним і військово-технічним цілям.
З подальшими успіхами науки позиція вчених стає все
категоричнішою. Французький філософ і методолог науки Г. Башляр

(1884–1962) у праці «Філософське заперечення» (1940) стає на
позицію, що «наукова думка визначає принципи і для класифікації
філософських систем, і для вивчення прогресу розуму» [41, с. 174].

Така установка остаточно зробила філософію залежною від науки.
Науковець завершує свої роздуми категоричним висновком:

449