Page 43 - 6816

Буття в Н. Гартмана постає як ієрархічна цілісність нижчих і
вищих форм буття. Це дійсно момент істини. Буття може бути
збережено лише через рівновагу між різними його структурними
рівнями. «Єдність реальності – це головне в єдності світу» [120,

с. 208]. Це та вершина, до якої дійшов філософ у розумінні онтології.
Під впливом деградаційних процесів кін. 20-х – поч. 30-х
років ХХ ст. Ж.-П. Сартр змушений був переосмислювати

проблеми буття. З урахуванням феноменології філософ зауважує,
що буття «виявляє саме себе; воно виявляє і свою сутність, і своє
існування» [496, с. 9]. Французький філософ розвиває ідеї
М. Гайдеґґера й уводить в буття суб’єкта, формулюючи вимогу:

суб’єкт має «бути-свідомим». Свідомість, яка протиставляється
буттю як в матеріалізмі, так і в ідеалізмі, філософ робить буттям:

«свідомість є буттям» [496, с. 15]. Під тиском деградаційних
процесів Ж.-П. Сартр змушений був поставити фундаментальне
питання: «Якими мусять бути людина і світ для того, щоб
відношення між ними було можливим?» [496, с. 40]. Це запитання

слід уточнити: який тип людини здатний забезпечити органічні
відносини зі світом? Намагаючись розкрити таємницю людського
буття, філософ доходить висновку, що існує дві його модальності:

буття в-собі і буття для-себе. Буття в-собі не здатне про себе нічого
сказати, не усвідомлює себе і дуже часто пов’язане з негативною
поведінкою. Буття в-собі обмежене: людина залишається тотожною
своїм природним потребам, не здатна породити нові форми буття.

«Якщо буття в-собі не може бути ані власною основою, ані
основою інших видів буття, то основа взагалі приходить у світ
через для-себе» [496, с. 142]. Отже, нова форма буття для-себе

народжується із буття в-собі. Цю діалектику Ж. П. Сартр описує
так: «Для-себе – це в-собі, яке втратило себе як у-собі, щоб
заснувати себе як свідомість» [496, с. 142]. Філософ у цьому
контексті правий, що людина має власними зусиллями здійснити

революцію у своїй свідомості.
На думку філософа, на порядку денному стоїть проблема як
буття в-собі змінити на буття для-себе. Для її вирішення потрібні як

зовнішні, так і внутрішні умови. Так, філософ пише: «Передусім
усякий процес заснування себе – це розрив тотожності-буття в-собі,
відступ буття відносно себе самого і поява присутності собі, або

свідомості» [496, с. 836] і починається цей процес з cogito.
Розуміючи, що свідомість людини не завжди є творчим началом, а

43