Page 440 - 6816

ніякий «цар природи», ніякий центр Усесвіту, ніякий владика й
диктатор його сил, що вона є така сама частина всього сущого, як і
все інше <…> рівна з усіма іншими частинами, що закони буття
всіх частин і всього цілого є і її закони» [105, с. 100]. Отож,

В. Винниченко виступав проти зверхнього ставлення людини
до природи. Людина, сягаючи рівня конкордизму, живе узгоджено
зі своєю суттю та природою і відчуває свою єдність з усім живим, зі

світом. Відносини людини з людиною безпосередньо впливають на
зв’язки людини з природою й світом. Антагоністичні відносини
між людьми породжують споживацьке й навіть хижацьке ставлення
людини до природи. Відносини людини до людини й людини до

природи – це два боки єдиного процесу.
Витоками філософії єдності в українській філософії вважаємо

також погляди філософа української діаспори, ідеолога
українського націоналізму Ю. Вассияна (1894–1953). Працю
хлібороба філософ розглядав як метафізичний акт «зустрічі неба і
землі» [582, c. 73].

Ідея єдності людини з природою знайшла відображення
в концепції ноосфери українського вченого, мислителя-
енциклопедиста В. Вернадського (1863–1945). У контексті ідей

Е. Леруа та Тейяр де Шардена В. Вернадський доходить висновку,
що людина, спираючись на розум, має навчитися мислити в
планетарному масштабі, отож усвідомити себе планетарним
суб’єктом діяльності. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона

житель планети і може – мусить – мислити й діяти в новому
аспекті, не лише в аспекті окремої особистості, сім’ї чи роду,
держав чи їх союзів, але й планетному аспекті» [101, с. 24].

У сучасних умовах в Україні із зазначеної проблематики можна
виокремити праці К. Корсака, який вводить у філософський обіг
інноваційні поняття: ноорозвиток, ноотехнології, нооекономіка,
ноосуспільство та ін. Справді, у своєму розвиткові людство дійшло

крайньої межі, тому для продуктивного мислення дійсно потрібні
нові філософсько-методологічні підходи. Філософ справедливо й
конструктивно критикує футурологів за брак уяви, але обмежує

власну. З історії відомо, що нові ідеї зазвичай охоплюють усі аспекти
буття, проте поза філософською увагою спеціалістів з прогнозування
залишаються погляди на людину, її спонукання до діяльності.

К. Корсак звертає увагу, що вони не виходять «на рівень
форсайтного передбачення (для цього необхідно врахувати

440