Page 439 - 6816
P. 439
людина, поділивши єдиний світ на частини, використовує релігію,
філософію й науку для власної вигоди. Ставлення людини до світу
є проекцією ставлення посередньої людини до людини взагалі,
тобто має характер підкорення. Людство вичерпало стихійний
напрям взаємодії з природою, а тому має усвідомити свою єдність
зі світом. Філософія тотожності суб’єкта й об’єкта надає
методологічні підстави для формування нових засад взаємодії
людини зі світом.
3.4.2. Українські джерела філософії єдності
людини зі світом. Філософія єдності людини й світу має й
українські джерела. У Г. Сковороди формою єдності людини зі
світом була споріднена праця: якщо людина займається такою
працею, то вона не руйнує світ. Усі проблеми людського буття від
неспорідненості [509, с. 447]. Ідея спорідненої праці трактується як
підґрунтя гармонізації відносин людини та світу. У концепції світів
немає їх протистояння. Світ Біблії об’єднує видимий і невидимий
світи. У філософії Г. Сковороди відсутнє також протистояння
людини й Бога: «Суспільство в любові, любов у Бозі, Бог у
суспільстві. Ось і кільце вічності!» [506, с. 44]. Особистість у
філософії Г. Сковороди, як і у філософії А. Августина, постає
первоначалом суспільного буття, найвищою формою єдності
людини зі світом.
Відносини людини зі світом ще у 20-х роках ХХ ст. стали
предметом філософських роздумів В. Винниченка. Людина, на його
думку, – це не вінець природи, якому все дозволено, а її органічна
частина. Письменник зрозумів, що ставлення людини до світу
зумовлено світоглядними й моральними принципами. Намагаючись
з’ясувати причини розбалансувань між людиною та світом, він
вводить поняття «конкордизм» (погодження) й «дискордизм»
(розлад) для характеристики відносин між фізичними та
психічними силами людини. На основі цих понять В. Винниченко
характеризує рівень розвитку людини, суспільства й характер
відносин зі світом. Дискордист – це людина, у якої відбувся розлад
між сутністю й поведінкою, яка є антагоністом щодо іншої людини
й природи. «Першою умовою боротьби з дискордизмом є
відновлення цілковитого погодження людини з Усесвітом і земною
природою. А для цього насамперед потрібне <…> свідоме визнання
перед самою собою та перед усім Усесвітом, що вона, людина, не є
439