Page 438 - 6816

його ознаки: перша – людина визнає свою єдність зі світом; друга –
стане «надприродною» людиною [88, с. 98–100], тобто навчиться
керувати власними природними потребами.
С. Булгакова дивували перспективи, що відкривало

господарство перед людиною, а тому він ставить проблему
свідомого використання цих можливостей [88, с. 110]. Природа як
об’єкт гносеологічних, виробничих зусиль суб’єкта постає у

філософа як межа його можливостей і водночас як те, що обмежує
свободу суб’єкта, тобто як необхідність. Це дало йому підстави
розглядати господарство як синтез свободи й необхідності [88,
с. 166]. Урешті-решт С. Булгаков доходить висновку, що

господарство – це не лише сфера матеріального життя людини,
економічний базис життя, а явище духовне [88, с. 187], тобто

різновид духовного виробництва. На жаль, ці фундаментальні
роздуми не було почуто. Базовим принципом економіки було і є
отримання максимального прибутку в мінімальні терміни, що
потребує постійного притоку нових матеріальних ресурсів.

Попри те, що були сформульовані філософські засади взаємодії
людини зі світом, людство опинилося в стані духовної кризи.
К. Ясперс, аналізуючи духовну ситуацію епох модерну та

постмодерну, виокремив принципи, на основі яких здійснювалося
й здійснюється панування людини над світом. Перший: тотальна
раціональність. Другий: поняття особистості, яке від самого
початку пов’язане з раціональністю і є її корелятом. Третій:

сприйняття зовнішнього світу як єдиної фактичної дійсності.
Німецький філософ зазначив, що ці принципи складалися
поступово, але набули розвитку лише під час Великої французької

революції і в ХIХ ст. проявилися повною мірою. На їх основі
людина здійснювала панування над простором, часом і матерією
[678, с. 296–297]. З погляду початку ХХI ст. важко не погодитися з
такими висновками. Проаналізуємо ці принципи з позиції

метафізичної теорії особистості. Принципи західної цивілізації
орієнтовані на зовнішню діяльність й ігнорують внутрішню.
Християнство з його орієнтацією на внутрішнє було закреслене

французькою революцією й не стало духовною основою модерного
та постмодерного суспільства. Людина посереднього ступеня
духовного розвитку зруйнувала свою єдність зі світом і втратила

обов’язки перед ним. Людське «я», замість того, щоб пізнавати
себе, скерувало свою енергію на підкорення природи. Посередня

438