Page 436 - 6816

3.4. Філософія єдності людини та світу як онтологічна умова
особистісної парадигми буття в епоху глобалізації

Розбалансування між людиною і світом дійшло до крайньої

межі – ultima Thule, оскільки людська деструктивність набула
глобальних масштабів й охопила не лише зовнішню діяльність, але
й сферу людського духу. (Філософські причини зростання

деструктивності досліджено в монографії О. Ф. Гречаного, В. О. Сабадухи
«Філософія здібностей у контексті пріоритету духовного над матеріальним»
[148, с. 14–53] і доведено, що це пов’язано з діяльністю людини посереднього
рівня духовного розвитку). Релігія, філософія й наука ведуть гласну й
негласну боротьбу за пріоритетний вплив на свідомість людини. У
цих «змаганнях» деградує людина й світ. Проблема єдності людини

зі світом не є новою для світової філософії. Так, філософія
буддизму стверджує, що людина впливає на природу й водночас
залежить від неї. Природа змінюється відповідно до того способу

життя людини, який сформувався в той чи той час. А тому, як
зазначає Д. Ікеда, «відносини між людиною і природою є не
протистоянням, а навпаки – взаємозалежністю» [182, с. 36].
Європейські філософи, на жаль, запізнилися з осмисленням цієї

проблеми. У XIX ст. деякі філософи відчували недосконалість
зв’язків людини зі світом, а також вичерпаність чинних
філософських систем і необхідність створення досконалішої

концепції взаємодії людини зі світом (Ф. Шеллінг, філософія
тотожності). У постмодерний час зазначену проблему досліджують
і філософи, і природознавці: Ж. Дельоз (філософія смислу) [174],
М. Епштейн (філософія посибілізму) [661], Г. Марсель (філософія

надії) [365], Е. Пестель (парадигма органічного розвитку) [418],
І. Пригожин (філософія діалогу людини з природою) [436], С. Шаап
(філософія можливого [627, с. 161–219]). В умовах глобальної

людської деструктивності пошуки нової філософії взаємодії
людини зі світом набувають доленосного значення. Ж. Дельоз
і Ф. Ґваттарі зауважують, що філософія має бути гідною історичних

подій [175, с. 204]. В історії української філософії пошуками нових
форм взаємодії людини зі світом переймалися Г. Сковорода
(концепція світів), В. Винниченко (концепція конкордизму),

В. Вернадський (концепція ноосфери). У сучасній українській
філософії роботу в цьому напрямі продовжили О. Єременко,
А. Єрмоленко, К. Зарубицький, М. Попович та ін. Незважаючи

436