Page 434 - 6816

парадигма буття людини» й «особистісна парадигма буття людини»
змінюють акценти дослідження з опису тих чи тих суспільних
феноменів на пізнання їхнього антропологічного та онтологічного
змісту, даючи змогу цілісно охопити буття людини й суспільства в

єдності всіх аспектів: соціально-економічного, політичного,
правового, морального, культурного, духовного. Підґрунтям
суспільного буття є особистісне начало, а причиною його

деградації – знеособлене. Із пропонованим розумінням історії міг
би погодитися й М. Бердяєв: «Справжня філософія історії <…>
духовна» [60, с. 575].
Онтологічним змістом суспільного буття є процес трансформації

соціального хаосу в соціальний порядок. (Додатково зауважимо, що про
такий зміст буття писали Ф. Шеллінг і С. Булгаков, стверджуючи, що світовий
процес – це переможна боротьба суб’єктивного над об’єктивним [88, с. 55]). У

таких подіях водночас народжуються дух, особистість і логос як нове
розуміння світового закону. Цю триєдину суть буття чітко висловив
М. Бубер. Сутність духу він розумів як здатність людини відчувати
свою єдність зі світом [84, с. 291]. Отож онтологічним змістом історії є

процес трансформації знеособлених форм буття людини в особистісні.
Дотепер розвиток історії відбувається в межах знеособленої
парадигми буття людини, тобто історичний процес зупинився на

знеособлених формах життєдіяльності. Теоретичне розв’язання
проблеми переходу від знеособленої до особистісної парадигми буття
не означає її автоматичної реалізації на практиці. У реальності
вирішення проблеми відбудеться лише тоді, коли в суспільстві буде

сформована критична маса особистостей і політична сила, яка прийме
метафізичну теорію особистості до практичного використання. Цей
факт осмислюємо як початок особистісної революції.

Ми намагалися осмислити сутність суспільного буття, розкрити
зміст історії крізь призму боротьби знеособленого та особистісного
начал. З цієї позиції погляди Р. Арона, Ґ. Геґеля, Й. Гердера,
М. Бердяєва, М. Бубера, І. Канта, Р. Козеллека, Ж. Кондорсе,

А. Дж. Тойнбі, О. Шпенглера, К. Ясперса збігаються. Історія – це
осягнення ролі та значення особистісного начала в життєдіяльності

людської спільноти. Без особистісного начала буття деградуватиме
і відбуватиметься це доти, поки пріоритет належатиме посередній
людині. Історія – це не лише події, які творили видатні людини, а й
становлення в теорії і на практиці ідеї особистості. Істинний зміст

історії й суспільного буття – це реалізація ідеї особистості.

434