Page 433 - 6816

можливість існування іншого соціального світу. Насправді, ми так
звикли до знеособленого життя, що не здатні уявити іншого.
Більшість філософів виправдовують те, що є, хоча мають шукати й
утверджувати нові форми суспільного буття. Антрополого-

глобальна катастрофа потребує переосмислення філософських
концепцій історії на основі врахування рівня духовного розвитку
людини. Філософія історії – це осмислення історичних подій у

контексті первоначал суспільного буття. Призначення філософії
історії довести людині, що вона є суб’єктом не лише в соціально-
політичній діяльності, але й внутрішньої. Історія є відображенням
потенціалу філософських систем й рівня духовного розвитку

людини. Розмаїття підходів у постмодерній філософії історії
об’єктивно породжує потребу створення загальнофілософської

теорії історії, яка б містила інваріант – єдиний підхід до
періодизації суспільного буття та історії. На часі соціально-
філософська концепція історії, яка б поєднала внутрішню й
зовнішню історію, дала відповідь на проблему її змісту й смислу,

врахувала вплив духовних якостей людини на історичні події,
змогла подолати начала зла, носієм якого є посередня людина,
сформувала підґрунтя єдності людської спільноти – дала гідну

відповідь на антрополого-глобальні виклики.
Ідея двох парадигм буття людини й суспільства відповідає логіці
розвитку історії й філософії історії про взаємне становлення людини
й суспільства, в основу якого покладено метафізичну теорію

особистості. Ці роздуми дозволяють дійти висновку, що рівень
розвитку людини як суб’єкта діяльності є вирішальним чинником
суспільного буття. Запропоноване розуміння філософії історії

відкриває перспективи дослідження взаємозв’язку якостей людини з
рівнем розвитку суспільства: суспільство таке, який рівень
морального й духовного розвитку людини. У знеособленій парадигмі
буття людина є переважно суб’єктом економічної діяльності. Її

політична, наукова, психологічна активність підпорядкована
матеріальним умовам буття, тоді як в особистісній – духовному
вдосконаленню та вдосконаленню форм суспільного буття. Отож

ідею відокремленого людського й суспільного буття знято ідеєю
взаємного становлення людини й суспільства.
Дихотомія «знеособлене – особистісне» дозволяє точніше

зрозуміти минуле, сьогоденне й передбачати тенденції розвитку
людської спільноти. Запропоновані поняття «знеособлена

433