Page 431 - 6816

вкладається в його теорію раціональності (систему принципів, котрі
покладені в основу). Безумовно, внутрішня й зовнішня історії
пов’язані. За такого підходу до історії постає питання первинності.
С. Руденко вважає, що внутрішня історія є первинною [458, с. 61].

У контексті метафізичної теорії особистості вважаємо, що змістом
внутрішньої історії є еволюція первоначал і принципів суспільного
буття, а також вплив внутрішніх якостей людини на характер

історичних подій. За такого підходу в центрі внутрішньої історії
постає ідея особистості як досконалої людини, а змістом є конфлікт
знеособленої людини з особистістю.
Логічним розвитком парадигмального підходу до розуміння

історії слід уважати роздуми С. Кримського щодо метаісторії, які
були сформульовані ще у 2003 р., але не знайшли відбиття у

філософії історії. Осмислюючи розвиток історії, філософ зауважує:
«Соціальний та науково-технічний прогрес людства
конституювався як розширення влади над усім існуючим (тобто не
тільки над суспільством, а й над природою)…» [282, с. 212]. Такий

напрям розвитку історії призвів до хаосу й до боротьби з тим, що
породило людину як природну істоту – природою. У філософів
народилося почуття «кінця історії». Роздуми над зазначеною

проблемою привели до нової проблеми: постає питання меж
промислової діяльності, отже, і споживання. З часом стало
зрозуміло, що вдосконалення технологій проблему не вирішує.
Обмежити споживання до якогось науково обґрунтованого рівня

означає перевести виробництво на «нульовий цикл». Можливість
«нульового циклу» ставить питання про те, що історія підійшла до
межі існування за матеріальними показниками. Із цієї ситуації

С. Кримський зробив висновок: історія має змінити свій напрям і
отримати соціокультурний вимір [282, с. 216]. Проблема
соціокультурного (насправді духовного) розвитку змусила
філософа звернути увагу на інваріанти, які спостерігаємо в історії.

Наскрізною тенденцією, на думку С. Кримського, є становлення
особистості, яку філософ трактує як смисл історії й найвищу
цінність [282, с. 221]. На основі цих роздумів сформульовано ідею

метаісторії, змістом якої має бути не те, що минає, а те, що
зберігається та становить стрижень людського й суспільного буття.
Такими стрижневими цінностями людства є: Бог, Правда, Добро,

Краса, Доля, Закон, Індивідуальність. Підсумовуючи свої роздуми
про метаісторію, філософ зазначив: «Те, що в історичному процесі

431