Page 432 - 6816

виявляється як персоналістична тенденція, у метаісторії виступає
як згортання історії в долю особистості» [282, с. 221]. Отож
історичний розвиток має сконцентруватися на формуванні
особистості, яка стає змістом, метою й конститутивним елементом

історії. Те, що було лише тенденцією, стає сутністю буття.
Узагальнюючи проаналізовані класифікації філософії історії,
зауважимо, що жодна з них (навіть школа «Анналів») не враховує

рівень духовного розвитку людини. За винятком теологічної
концепції історії, у всіх інших аналіз здійснюють у межах
пріоритету матеріального. Велика кількість конкурентних теорій
утворює хаос, стає неможливою об’єктивна інтерпретація, оскільки

всі абсолютизують окремі моменти суспільного буття. Чинні
філософсько-історичні концепції не спроможні захистити людину

від апокаліптичних настроїв, допомогти їй визначити смисл свого
життя в контексті смислу історії, проте спостерігаємо логічне й
змістовне наближення до того факту, що духовний чинник лежить в
основі історії, а особистість є рушійною силою.

Основна вада філософських ідей полягає в тому, що вони
зазвичай не виходять за межі часу, у якому народжуються. Філософи
й інші гуманітарії стають залежними від чинних світоглядних теорій,

проте відомо, що концептуальні персонажі долають панівні
парадигми. Підсумовуючи роздуми дослідників щодо об’єктивності
історичних подій, сучасний американський учений А. Мегілл задає
питання: як історики здійснюють вибір між різними поглядами? І сам

відповідає, що цей вибір важко пояснити [369, с. 359]. Слід
констатувати, що дотепер у філософів й істориків немає онтологічних
критеріїв осмислення змісту історичних подій і суспільного буття

взагалі. За таких умов філософи, як й інші гуманітарії, потрапляють
під вплив ідеологій. На з’ясування об’єктивних критеріїв історичного
дослідження були скеровані всі зусилля А. Тойнбі, який
сформулював фундаментальне питання. Чи здатен науковець знайти

таку світоглядно-методологічну позицію, яка була б спільною для
всіх епох: не була б залежною, з одного боку, від конкретних
історичних обставин, а, з іншого, – від особливостей сприйняття

вченого? [546, с. 20]. Отож чи можлива в процесі дослідження дійсно
об’єктивна позиція вченого, яка б виключала ідею підпорядкованості
гуманітарних наук ідеології й політиці?

У процесі переосмислення чинних підходів до розуміння
філософії історії А. Мегілл звертається до ідеї Г. Ляйбніца про

432