Page 429 - 6816

філософ тлумачить як основу буття, який долає суперечності між
матеріальним й ідеальним. «В основі принцип монізму суть
подолання класичного дуалізму сутності, розділеної на „ідеальне” і
„матеріальне” …» [647, с. 241]. Отож моністичний принцип – це

єдність матеріального й ідеального. На основі запропонованого
розуміння принципу монізму М. Шкепу переходить до монізму
людини як тотожності мислення й буття. «Монізм як основа „для-

себе” <…> як тотожність мислення й буття, але як такі відносини
мислення й буття, за яких мислення як атрибут субстанції
перетворюється на основоположний принцип людської
життєдіяльності, на практичний принцип» [647, с. 245]. Безумовно,

у цих роздумах є сенс, проте вони потребують конкретизації.
Говорити про тотожність мислення й буття щодо окремої людини

можна в разі визнання рівнів духовного розвитку людини. На жаль,
дослідниця цього не робить. Всезагальне як єдність матеріального й
ідеального знаходить втілення в особистості і за цих умов вона стає
субстанцією буття. М. Шкепу задається фундаментальним

питанням: як монізм, як єдність матеріального й ідеального може
стати дійсним началом історичного буття людини? [647, с. 245,
247]. Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно дослідити

сутність людини, що, на жаль, не було реалізовано. А тому постає
питання: який суб’єкт здатний бути носієм моністичного начала?
Дослідниця шукає й не знаходить у сучасному житті й історії
такого суб’єкта діяльності. У контексті метафізичної теорії

особистості трагедію історії слід уточнити: посередня людина, не
маючи здібностей до діяльності з позиції суспільного інтересу,
стала суб’єктом історії. Авторка відчула й доволі чітко

сформулювала трагізм історії. На жаль, це зроблено в образній
формі: посередності за потребами та способом самореалізації
проголосили себе борцями з міщанством й людською
недосконалістю [647, с. 253].

М. Шкепу досліджує принципово нову життєву й історичну
ситуацію, яка потребує нового суб’єкта діяльності. А тому на
запитання: який тип людини здатний стати суб’єктом діяльності в

нових умовах дослідниця дає таку відповідь: «Культурним
суб’єктом історії може бути той, хто на рівні основ життєдіяльності
суспільства загалом створює умови його розвитку» [647, с. 202].

Філософ із надією дивиться на інтелігенцію, але бачить її

429