Page 430 - 6816

інтелектуальну й моральну деградацію, що може мати
катастрофічні наслідки.
Урешті-решт М. Шкепу в основу феноменології історії
покладає культуру, яка має стати основою універсального розвитку

людини й суспільства [647, с. 329, 334]. Зауважимо, що це не новий
підхід. Культуру покладали в основу розуміння філософії історії
О. Шпенглер, П. Сорокін, В. Вжосек. Перетворення культури в

субстанційну основу історії потребує від її творців бути тими, за
кого вони себе видають у власних творах. Лише це може
переконати реципієнта в тому, що митець є носієм рис його героїв.
Такий спосіб життя має стати феноменологічним імперативом часу

[647, с. 339], тобто митець мусить бути уособленням ідей, які
відтворює у своїх художніх творах. М. Шкепу сформулювала

імператив для творців культури, але обійшла увагою місце й роль
філософа в історії. Висловлюємо переконання, що цей імператив
стосується передусім філософів.
Підсумовуючи аналіз змісту монографії М. Шкепу, зауважимо,

що авторка відчула розкол історії й висловила його на основі поняття
культури, але він прихований значно глибше й перебуває на межі
знеособлене-особистісне. Авторка зробила спробу зрозуміти історію

з її сутності і визначила це через суперечності між сутністю людини
та способом її життя. Дослідниця наголосила на тому, що сутність
людини є феноменологічною основою історії, тоді як саму сутність
людини залишила поза увагою. Умовою розв’язання цих

суперечностей є визнання рівнів духовного розвитку людини й
усвідомлення філософами категоричного імперативу часу: вони
мають відчути себе глобальними суб’єктами діяльності.

С. Руденко розвиває ідею зовнішньої та внутрішньої історії.
Під зовнішньою філософ розуміє економічні, соціально-політичні,
культурні події, що утворюють видимий потік історії, а під
внутрішньою – систему закономірностей, логіку розвитку подій, що

має прихований, невидимий характер. Зовнішня історія є
необхідною умовою розуміння сутності історичних подій.
Послуговуючись понятійним апаратом Ґ. Геґеля, Ж.-П. Сартра,

С. Руденко описує співвідношення зовнішньої та внутрішньої
історії за допомогою понять «буття-в-собі» і «буття-для-себе» [458,
с. 58]. Виклад зовнішньої історії й підходи до трактування

філософії історії залежать від соціально-політичної позиції вченого.
Досліджуючи внутрішню історію, філософ нехтує всім, що не

430