Page 428 - 6816

природою. Культуру подано як «останнє» підґрунтя суспільних
відносин і їхню основу. Історичний процес М. Шкепу розглядає як
«становлення конкретно-всезагальних форм культури» й наполягає
на тому, що культура має стати теоретичною та практичною

основою розвитку історії [647, с. 23, 202], тобто трактує культуру
як субстанцію історії.
З погляду М. Шкепу, сучасна історія – це історія пана й раба

[647, с. 148]. Отже, християнське розуміння історії й особистості
залишилося поза свідомістю філософа, хоча формально є
посилання на християнські ідеї. Завершення історії дослідниця
трактує як реалізацію людської сутності [647, с. 75], з чим варто

погодитися, проте таке розуміння змісту історії вимагає дати
відповідь на питання про сутність людини, але до її аналізу справа

не дійшла. Логіку розвитку історії філософ пов’язує з логікою
становлення людини, що можна реалізувати лише через
розпредметнення категорії всезагального [647, с. 77]. Реалізація
всезагального потребує суб’єкта, який був би його втіленням.

Отож, проблема трансформується в духовні можливості людини.
Історія здійснюється не в зовнішніх подіях, а в духовному просторі
людини. Дослідниця усвідомлює, що цього насправді не має, тому з

болем констатує, що історія проходить поза людиною, не охоплює
її духовний світ [647, с. 142]. (У цьому контексті М. Шкепу
аргументовано доводить, що до цього часу не відбулося належного
прочитання філософії Ґ. Геґеля). Розпредметнення потребує

відповідного суб’єкта, інтерпретатора. Уважаємо, що орієнтація
людини на всезагальне буття як процес становлення всезагального
в самій людині знаходить відбиття в понятті особистості як

універсальної, досконалої людини. Універсальність людини
дослідниця розглядає в контексті її матеріальних та ідеальних
відносин [647, с. 144–145].
М. Шкепу справедливо критикує сучасну історичну свідомість

за емпіризм і наполягає на тому, що всезагальний закон історії має
бути пізнаний і набути підстави універсального способу буття [647,
с. 220]. Погоджуючись із тим, що основа буття має бути

усвідомлена, додамо, що мусить бути усвідомлений і сформований
суб’єкт цих змін.
Заслуговує на увагу звернення М. Шкепу до принципу монізму.

Зауважимо, що цей принцип з’являється у філософії як реакція на
релігійний монізм та релігійну метафізику. Принцип монізму

428