Page 427 - 6816

сукупність і зміну різних періодів, як часову лінію, яка йде в
неоглядну даль…» [585, с. 30]. Усупереч прогресистському
напряму філософ виокремлює справжню історію, яка має
охоплювати духовне життя суспільства й самосвідомість людства

[585, с. 30]. Отож змістом філософії історії в С. Франка є не
зовнішні події, а духовне життя суспільства та його самосвідомість.
У цьому підході буття людини й суспільства утворюють єдність.

Підсумовуючи погляди Х. Раппопорта, Л. Карсавіна,
М. Бердяєва, С. Франка, М. Гефтера, звертаємо увагу, що в центрі
їхніх концепцій була проблема духовного розвитку людини,
формування особистості. М. Бердяєв, з одного боку, успадковує

християнську концепцію історії, а з іншого, – геґелівську й
досліджує історію в контексті внутрішньої історії, розуміючи, що

зміст історії не в соціально-політичних подіях, а в духовному
розвиткові людини. У поглядах російських філософів є спільні
моменти: вони скеровували свої зусилля на дослідження змістовних
аспектів і пов’язували їх зі смислом життя людини. М. Бердяєв з

цього приводу з трагічним присмаком зазначив: «Історія не хоче
знати особистості…» [50, с. 262].
Ознаки парадигмального підходу до розуміння філософії історії

простежуємо в сучасній українській філософській думці. Ідеєю
вичерпаності знеособленої парадигми буття людини й необхідності
нової просякнута монографія М. Шкепу «Феноменологія історії
в трансформаціях культури» (2005). Авторка зазначає, що сучасний

світ незрозумілий, і причину такої ситуації трактує як
недорозвинутість всезагального. Дослідниця ставить питання про
субстанцію історії, яка має бути сутністю, законом розвитку й мати

об’єктивний характер [647, с. 80]. Теперішній етап розвитку історії
не зумовлений більше економічними чинниками і перейшов у
сферу суперечностей між сутністю людини та способом її буття
[647, с. 173]. Водночас авторка зауважує, що сучасна філософія

історії не здатна осмислити суперечності суспільного буття й
історії. У розуміння історії М. Шкепу вносить суттєву
методологічну корективу: історія має розвиватися в просторі

відносин мислення й буття за умови випередження суспільною
свідомістю суспільного буття [647, с. 144], тобто мислення має
випереджати розвиток буття. У контексті розв’язання цієї

суперечності М. Шкепу намагається знайти точку опертя й за
рятівний круг пропонує культуру, оскільки вона безконфліктна за її

427