Page 426 - 6816

Справжня філософія історії – це особлива форма духовного
сприйняття світу, що притаманна лише християнській свідомості,
яка синтезувала духовні надбання персів, еллінів, євреїв. Ці
роздуми дозволяють М. Бердяєву дійти висновку, що християнство

історичне [57, с. 26]. Богоявлення Христа філософською мовою
слід розуміти як народження в людині особистісного начала. Саме
це і є початком історії і водночас її смислом, який полягає в

опануванні людиною своєї внутрішньої – особистісної, духовної –
сутності. Народження особистості (духовної людини) із
старозавітної – це початок історії. Осмислюючи філософію історії
М. Бердяєва, Р. Горбань зауважує, що «зустріч» людини з потребою

духовного вдосконалення є початком рефлексії і внутрішньої
революції [143, с. 104, 106]. Отже, з позиції М. Бердяєва духовна

історія визначає земну. У філософії історії перетинається
внутрішня й зовнішня історії. Змістом історії є не соціально-
економічні, політичні події, а духовний розвиток людини, її
моральне вдосконалення – формування особистості. (Для довідки

зауважимо, що працю М. Бердяєва «Смисл історії» опубліковано в 1923 р.,
тоді як роздуми Р. Коллінгвуда про внутрішню й зовнішню історію
оприлюднені в 1946 р. Отож пріоритет щодо трактування змісту історії з
позиції внутрішнє – зовнішнє належить М. Бердяєву).
«Останнім» питанням філософії історії є питання свободи.
М. Бердяєв висловлює думку, що начало свободи є водночас
началом зла, і стверджує, що без визнання цієї суперечності

метафізику історії пізнати не можна. Посилаючись на
християнський міф про гріхопадіння, філософ стверджує, що
«свобода зла і є справжня основа історії» [57, с. 61]. Постає
запитання: який філософський зміст міфу про гріхопадіння? Він

означає залежність людини від підсвідомого, отже, змістом історії є
процес подолання людиною залежності від власного й
колективного несвідомого. Традицію М. Бердяєва розвиває

сучасний російський історик М. Гефтер, зауважуючи, що історія
формується на основі внутрішніх якостей людини, проте з болем
визнає, що людина до цього часу не може дати відповіді

на запитання: а хто вона є за її духовними якостями [137, с. 3–6].
С. Франк розвиває ідеї Л. Карсавіна, М. Бердяєва і виокремлює
два підходи у філософії історії. Перший – прогресистський, у якому

кінцевою метою постають цілі сьогоденного життя. Основний
недолік цього підходу полягає в тому, що його прибічники
«розглядають історію тільки як часовий процес, як зовнішню

426