Page 425 - 6816

об’єктом, а якщо ведуть мову про причину, то вона є суб’єктом і
власних, і суспільних змін. Урешті-решт Х. Раппопорт висновує:
«Особистість – це єдиний активний і свідомий чинник історичного
процесу» [444, с. 48], яка діє відповідно до інтересів суспільства,

що є її законом. Цей висновок має важливе теоретичне та
практичне значення. Особистість протистоїть несвідомій масі та
іншим об’єктивним чинникам. Слід сприяти розвиткові

особистості, оскільки гальмувати її розвиток – це означає вести
суспільство до деградації. Особистість мусить діяти відповідно до
інтересів суспільства, що має бути законом.
Російський філософ Л. Карсавін (1882–1952) у праці

«Філософія історії» (1923) максимально точно сформулював
завдання філософії історії: дослідження первоначал суспільного

буття в єдності з метафізичними засадами історичного знання [247,
с. 15], з чим варто погодитися. Філософ уважає, що історія потребує
ідеалу, а тому пише: «Пізнати історичну дійсність і її розвиток не
можна без знання про <…> ідеал історії, який містить <…>

можливість оцінки всіх моментів розвитку» [247, с. 247]. У
глобальному контексті зміст історії філософ убачав у розвиткові
людства як всеєдності, тому вийшов за межі соціально-класового

розуміння суб’єкта історичної діяльності. Суттєве уточнення
Л. Карсавін вносить у розуміння поняття «прогрес», зміст якого
пов’язує не з матеріальною сферою, а з етичною – це рух до
належного [247, c. 240]. Отож під впливом Жовтневого перевороту

1917 р. та громадянської війни в Росії Л. Карсавін усвідомив, що
пізнання історії й політична діяльність потребують ідеалу, без
якого історія перетворюється на хаос.

М. Бердяєв розпочинає аналіз філософських концепцій історії із
твердження, що людство опинилося в стані грандіозного
історичного перелому, а тому слід переглянути основні проблеми
філософії історії [57, с. 4–5]. Філософ зауважує, що філософію

історії не можна зводити до емпіричних історичних подій,
а осмислювати історію слід з позиції тотожності суб’єкта й об’єкта,
людини й історії. Історія є продуктом людського духу, і зрозуміти її

можна лише шляхом пізнання духу [57, с. 16]. Як бачимо,
М. Бердяєв успадковує основні положення геґелівської філософії,
тому його не цікавить зовнішня історія. Філософію історії він

пов’язує з духовним життям людини, з християнською ідеєю
есхатології, яку трактує як відповідь на смисл світової історії.

425