Page 38 - 6816

Погляди М. Гайдеґґера на проблему буття розвиваються. Так,
у праці «Лист про гуманізм» він пише, що сутність людини слід
розуміти, виходячи із її можливостей [611, с. 194]. У цьому
твердженні мислитель заперечує погляди, що були сформульовані в

«Бутті і часі», що сутність людини в присутності. Осмислюючи
власні роздуми, М. Гайдеґґер змушений визнати, що проблема
буття людини лише на шляху до осмислення [605, с. 437]. Що

змусило філософа зробити такий висновок? Сутність перестала
відігравати вирішальну роль у життєдіяльності людини. У соціумі
панувала посередність, яка на основі «калькуляційного мислення»
досягла очевидних успіхів у сфері матеріального забезпечення, але

мислитель бачить її духовну спустошеність. Водночас він
усвідомлює безсилля самості щодо впливу на посередність. Буття

опинилося, з одного боку, під тиском посередності, а з іншого, –
самість була нездатною конструктивно впливати на знеособлені
процеси, що відбувалися в європейському суспільстві. Така
ситуація змусила філософа сказати: «Буття все ще чекає, поки Воно

саме стане справою людської думки» [611, с. 197]. Отож буття
опинилося в стані очікування. У такому ж стані опинився й сам
філософ. Стати на позицію серединності він не міг, бо це не шлях

філософа, а стати уособленням буття не наважився. Нашу гіпотезу
підтверджує життєвий шлях філософа. Відносини М. Гайдеґґера із
владою відобразили типову ситуацію: коли філософ стає нездатним
бути суб’єктом соціально-політичної діяльності й впливати на

громадську думку, то на арену історії виходять посередності.
Незважаючи на те, що М. Гайдеґґер не зміг стати уособленням
буття, його роздуми мають сенс. Він пов’язав зміст поняття буття з

людиною й виокремив дві його форми: серединність і самість. На
жаль, філософ своїм метафізичним роздумам надав такої складної
форми, що це призвело до необґрунтованої багатозначності його
метафізики й відобразило суперечності як фундаментальної

онтології, так і життєвого шляху самого філософа.
Аналіз життєдіяльності людини в контексті двох форм її
буття: несправжньої (повсякденність, серединність, безособовість)

й справжньої (форма самості) дозволяє зробити висновок, що
М. Гайдеґґер мислить у контексті дихотомії: існування – сутність.
Das Man (серединність, повсякденність) – це існування, а самість –

це сутність. Отож філософ визнає наявність духовної ієрархії й
виділяє два рівня духовного розвитку людини: посередність й

38