Page 424 - 6816

та історичними спостереженнями вченого, відбувається через
страждання, коли людина й суспільство проходять через певні
трансформації [547, с. 146–147]. У відповідь на історичні виклики
людина мусить долати консерватизм, виходити за межі усталених

уявлень, здобувати нові знання, розвивати власний соціально-
психологічний, інтелектуальний і духовний потенціал та шукати
нові форми організації суспільного життя.

Німецький філософ й історик Р. Козеллек (1923–2006),
використовуючи ідею Г. Маркузе (філософія має сформулювати
загальні категорії до розуміння історії [363, с. 293–294]), зазначає,
що не може бути суспільства без спільних понять, оскільки вони

відбивають дух часу й формують його. Для розуміння загальних
закономірностей і тенденцій розвитку історії Р. Козеллек вводить

поняття «простір досвіду» і «горизонт очікувань» й уважає їх
метафізичними поняттями. На думку філософа, запропоновані
поняття є індикаторами різних способів буття, на основі яких
можна структурувати історичний час [262, с. 357–358]. Так,

очікування в християнському світі ґрунтувалися на вченні про
досконалість. Г. Ляйбніц ідею досконалості переніс у світське
життя, а Ж.-Ж. Руссо ввів її в педагогіку. Ця логіка розвитку змісту

горизонту очікувань на основі ідеї вдосконалення дозволила
Р. Козеллеку дійти висновку, що історія є «процес поступального й
наростаючого вдосконалення, який попри всі помилки та блукання
зрештою має планувати та здійснювати сама людина» [262, с. 363].

Осмислюючи запропоновані філософом метаісторичні поняття,
зазначимо: простір досвіду – це простір очевидного, тоді як
горизонт очікування – це не лише простір майбутнього, але й

належного буття. Уважаємо, що роздуми Р. Козеллека корелюють
із запропонованою концепцією двох парадигм буття людини.
Простір досвіду – це життя тілесної й посередньої людини, а
горизонт очікувань – це життя особистості.

Ознаки парадигмального підходу та визнання ролі особистості
в історії простежуємо і в російській філософії. Так, Х. Раппопорт у
праці «Філософія історії в її найголовніших течіях» (1892)

підкреслював роль і значення особистості в історії. Особистість є
самостійним і найважливішим чинником історичного розвитку –
початковим моментом, метою й важелем і водночас причиною

та продуктом [444, с. 43, 47]. Якщо говорять, що особистість є
початком і моментом, то акцентують увагу на тому, що людина є

424