Page 423 - 6816

й абсолютного» [416, c. 284]. Смисл життя окремої людини у
філософа поєднаний зі смислом історії, отож Я. Паточка розвиває
погляди К. Ясперса на історію.
Роздуми Я. Паточки про суспільне буття є логічним

продовженням його думок про сутність людини. Щодо суспільного
буття філософ виокремлює справжнє і несправжнє, а в
справжньому – внутрішнє буття. «Історія означає передусім це

внутрішнє буття <…> історія насамперед є історією душі» [416,
c. 313]. Зміст суспільного буття філософ намагається пізнати
за допомогою феноменології Е. Гуссерля, стверджуючи, що
суспільне буття є феноменологічним [416, с. 363]. Буття людини –

це свідомість, але очищена від застарілих нашарувань. Щоб
зрозуміти суспільне буття, треба звільнитися (epoche) від

попередніх філософських нашарувань. На жаль, ані Е. Гуссерль, ані
Я. Паточка не сказали, чого слід позбавлятися. Уважаємо, що
новітній філософії слід звільнитися від ідеологізованого концепту
«кожна людина – особистість».

Досліджуючи зміст і майбутнє сучасної цивілізації, Я. Паточка
доводить, що існують ірраціональна та раціональна фази розвитку
цивілізації. Умовою трансформації ірраціональної фази в

раціональну може бути лише тотальна раціоналізація суспільного
буття. Це нове історичне утворення філософ називає поняттям
«гіперцивілізація». Перехід до раціональної фази, на думку
філософа, можливий лише в європейській цивілізації, яка висунула

сама до себе вимогу діяти за принципами розуму. Особливу роль у
такій трансформації відведено людині, яка має відчути себе
автономним суб’єктом, здатним діяти відповідно до принципів

розуму [Пос. за: 327, с. 468].
Намагаючись зрозуміти загальну логіку розвитку історії,
А. Тойнбі підкреслює, що такою тенденцією є відмова від
матеріального й наростання значущості духовного. Ця

закономірність знайшла відбиття в християнстві. Цінності Земного
Града поступово поступаються цінностям Града Божого.
Християнські ідеї історик розглядає як проміжну стадію між

теперішнім і майбутнім [547, с. 136–138]. Філософською мовою ці
роздуми пропонуємо розуміти так: знеособлене буття має
поступитися місцем особистісному, оскільки носієм духовного в

історика постає особистість. Безумовно, наростання духовного – це
не лінійний процес. Зростання духовного складника, за висновками

423