Page 422 - 6816

оскільки не відповідав природі людини й суспільства. Європейська
історія – це філософський експеримент, побудований на
Платоновій ідеї блага. Дослідник визнає, що ідея зазнала невдачі
[298, с. 336], тому була замінена протилежною ідеєю: не може бути

досконалого суспільства [298, с. 257]. Модерна філософія
заперечила великий ланцюг буття, коли вичерпалася віра в принцип
духовної ієрархії. Водночас учений не заперечує необхідності

вдосконалення суспільства. У цьому контексті філософ застерігає:
«Не слід вважати, що, змінивши форми й механізми правління, ми
зможемо вийти за межі людської природи, оскільки ця природа не
може бути змінена, адже вона невід’ємна від самого устрою

всесвіту…» [298, с. 212]. У цьому твердженні є попередження
майбутнім соціально-політичним реформаторам: розвиток

суспільства має відбуватися паралельно з моральним
удосконаленням людини, проте цей висновок не варто
абсолютизувати. Уважаємо, що зазнала невдачі не ідея Платона, це
філософія й філософи втратили ідею ступенів духовного розвитку

та принцип повноти-вдосконалення. Як наслідок, запанував
принцип відповідності природи, а на людину вищих форм буття
наклали анафему. Сьогодні стан відносин людини з природою та

людини з людиною вимагає пріоритету духовного над
матеріальним і відродження концепції онтологічних ступенів
духовного розвитку людини.
Ідеї парадигмального підходу набули розвитку у творчості

Я. Паточки. Говорячи про можливі форми буття людини й
суспільства, він зауважує, що є лише дві форми: просте життя, яке
за будь-яку ціну хоче жити, і життя, яке прагне до цілісності [416,

с. 367–368]. Я. Паточка формулює засади власного підходу до
філософії історії, виокремлюючи неісторичний період (природне
буття людини), передісторичний період (наявність колективної
пам’яті у вигляді писемності) і власне історичний період

(виникнення метафізики) [416, с. 241]. На перших двох рівнях
історії життя відбувається заради життя. Людською справою було
лише забезпечення себе та своїх близьких засобами для існування.

Передісторія ґрунтується на ексцентричному смислі буття людини.
Натомість на третьому рівні людство рухається в напрямі
смислового наповнення [416, с. 271]. Не обійшов увагою

Я. Паточка проблему смислу історії, пов’язавши її з цінностями.
«Людина не може жити без смислу, а саме без смислу цілковитого

422