Page 421 - 6816

Щодо другого зауважує, що потойбічна ідея Блага є ідеєю
неправдивого блага. Абсолютному, потойбічному благу Платона
філософ протиставляє земне. Розвиваючи свої аргументи, він додає:
«Абсолют, який є самодостатнім, одвічно досконалий і повний, не

може бути ототожнений з Богом, який пов’язаний зі світом
становлення, зміни, творчої еволюції…» [298, с. 334]. Отож
філософ розчаровується у філософії Платона з огляду на те, що

земний світ потребує інших основ й іншого уявлення про благо.
Підсумовуючи своє дослідження, А. Лавджой зауважує, що
європейська думка й історія від Платона перебували під впливом
двох протилежних концепцій буття-блага. Перший – абсолют

позачасовий, який був не зрозумілий пересічній людині. Інша
концепція буття орієнтувала людину на християнського Бога, який

не відокремлював себе від людини, а розглядав її як рівну собі. Ці
концепції суперечили одна одній, але їхню несумісність філософи й
теологи намагалися не виносити на передній план. Поєднує ці
підходи теорія еманації. Знання, здібності, енергія, дух переходять

від досконалих ступенів буття до недосконалих. Цей філософсько-
теологічний дуалізм викликав дуалізм цінностей, що породжувало
різне розуміння блага: благо потойбічне і благо земне. Останнє

орієнтувало людину на пізнання речей і земного світу, що сприяло
формуванню ідеї еволюціонізму. У ХVIII ст. дві системи цінностей
остаточно розмежувалися. Урешті-решт платонівська концепція
світу трансформувалася на свою протилежність [298, c. 333].

Ланцюг буття, що тримався на ідеї блага як абсолюту та принципу
духовної ієрархії, перетворився на процес становлення, у якому всі
можливості мають право на реалізацію. Тобто процес розвитку має

починатися не з вершини (Абсолюту), а знизу. Ці роздуми
змушують А. Лавджоя зробити висновок, що ідея блага Платона
продемонструвала свою вичерпаність. Розвиток буття на основі
Платонової ідеї блага виявився невдалим філософським

експериментом, і це відбулося тому, що світ перебуває в стані
постійного становлення. Філософ висновує: «Не існує раціональних
підстав, які визначають одвічно те, яким він має бути, і те, як багато

зі світу можливого він має вміщувати в себе» [298, с. 339], отож
філософ відмовляється від ідеї першооснови і стає на позицію тих,
хто заперечував концепцію ланцюга буття.

Осмислюючи еволюцію історії, А. Лавджой зауважує, що
«шлях нагору» сходинками буття виявився нереалізованим,

421