Page 420 - 6816

наявність у суспільстві й історії першодвигуна [28, с. 341].
Вважаємо, що філософ поспішив із таким категоричним висновком.
У знеособленому суспільстві пріоритет належить посередній
людині, вона визначає напрям і зміст його розвитку, а тому є

першодвигуном. Критика історизму та потреба обґрунтування
власної концепції приводять Р. Арона до необхідності визнати
взаємозв’язок суб’єкта та об’єкта [28, с. 424]. Пізнання історії

потребує рефлексії над людською сутністю, що надає можливість
усвідомити єдність форм буття людини й суспільства.
На противагу каузальному розумінню історії, яке
стверджувало, що в суспільному бутті діють закони, Р. Арон

висуває ідею, що в суспільстві діють закони-тенденції [28, с. 328].
Філософ критикує каузальну систематизацію, хоча частково

погоджується з висновками К. Маркса про те, що структура
суспільства залежить від рівня розвитку економіки, але водночас
зауважує, що це твердження не можна абсолютизувати, а тому
пропонує в процесі аналізу історії виділяти горизонтальні та

наскрізні класифікації [28, с. 336]. Останні здатні відтворювати
об’єктивну ієрархію цінностей. У контексті наскрізної класифікації
філософ відзначає роль еліти в розвиткові суспільства.

Виокремлюючи знеособлену та особистісну парадигми буття
людини, ми якраз і відтворюємо об’єктивну наскрізну ієрархію
цінностей, пов’язану зі ступенем духовного розвитку людини.
На необхідності цілісного розуміння людини й суспільства

наголошував і Х. Ортега-і-Гассет. Дослідження зв’язку між типом
людини та типом суспільства Х. Ортега-і-Гассет вважав завданням
філософії, зазначивши, що філософія має запропонувати нові

підходи, для розкриття сутності людського «Я» й привести їх у
відповідність зі світом [401, с. 57, 149], тобто започаткувати нові
форми суспільного життя.
Зв’язок між якостями людини й формами суспільного буття

знайшов подальше осмислення у філософії історії А. Лавджоя. В
основу трактування історії від Платона до Великої французької
революції він поклав принципи духовної ієрархії та повноти-

вдосконалення. Засновником цих принципів філософ уважав
Платона: світ тим кращий, чим він різноманітніший. А. Лавджой
простежує реалізацію цього принципу від його виникнення до

ХVIII ст. й висновує, що є два протилежні способи буття. Перший –
побудований на ідеї абсолюта, який має позачасовий характер.

420