Page 418 - 6816

не має ідей, є порожньою. Сучасну йому епоху філософ називає
епохою порожньої свободи, яка зробила суттю все спрощене й
примітивне [580, с. 379, 432]. Сходження до вищого рівня розвитку
людство має вистраждати. Отже, Й. Фіхте виокремлює два етапи

розвитку людства: несвідомий і свідомий, що пов’язані з різними
типами людини: ницою, яка живе інстинктами, і шляхетною, яка
має розвинену самосвідомість. У межах першого етапу панують

матеріальні цілі й цінності, другого – удосконалення людини й
суспільства. Звертаємо увагу, що для характеристики першого
етапу розвитку суспільства Й. Фіхте послуговувався поняттям
«інстикт», що підкреслює: розвиток суспільства безпосередньо

залежить від того, як швидко людина навчиться керувати власними
інстинктами.

Уважаємо, що історію слід досліджувати як послідовну зміну
різних етапів боротьби знеособленого з особистісним, або
знеособленого зі знеособленим. Метафізична теорія особистості
дозволяє з’ясувати проблему: хто є дійсним суб’єктом історії й

суспільного буття? На нашу думку, суб’єктом історії є людина
особистісного ступеня розвитку, яка діє з метою трансформації
знеособлених структур в особистісні. Із зазначеної позиції

суспільне буття існує лише там, де суб’єктом діяльності є
особистість, натомість там, де суб’єктом є людина посереднього
ступеня розвитку, здійснюються видозміни різних форм
знеособленої парадигми. Напрям розвитку суспільства залежить від

рівня духовного розвитку тих, кому належить пріоритет в
історичних подіях і за ким підуть народні маси. (Подібних висновків
доходять французькі мислителі Ж. Дельоз і Ф. Ґваттарі. Людину
особистісного рівня розвитку вони називають концептуальним персонажем,
який здатен змінювати напрям розвитку думки й суспільні форми буття [175,
с. 80–109]. Намагаючись обґрунтувати роль концептуальних персонажів у
функціонуванні суспільства, Ж. Дельоз і Ф. Ґваттарі спираються на ідеї
французького поета С. Маларме (1842–1898), який таку людину назвав
мімом. Останній не відтворює того, що існує, а продукує нове історичне
бачення [175, с. 203–204]).
Сенс роздумів щодо змісту історії й суспільного буття полягає в

такому: чи можлива така суть, що була б загальною для всього
людства? Вважаємо, що на онтологічному рівні є єдність між
історією різних народів, держав, і цю загальну суть ми виражаємо в

понятті «особистісне начало». Особистість – субстанція історії й
буття. Особистісне, як і будь-який інший суспільний феномен, може

418