Page 413 - 6816

Ф. Анкерсміт так висловився про цей факт: «Постмодернізм –
номіналістична версія історизму» [682, с. 277]. Отже,
постнекласична філософія історії на основі метафор досліджує те ж
саме, тобто об’єкт залишається незмінним, змінюються лише

засоби дослідження. Якщо спекулятивна філософія історії відкрито
визнавала дух (свідомість особистості, активної меншості)
рушійною силою історії, то в постмодерністській філософії історії

об’єктом дослідження постає свідомість пересічної людини.
Заперечення лінійної схеми історичного процесу, увага на
випадковостях і конечності історії стали предметом дослідження
постнекласичної філософії, а фундаментальні проблеми смислу

історії, історичної істини та суб’єкта діяльності опинилися поза
межами осмислення.

До постнекласичного напряму філософії історії в Україні
відносимо концепції О. Єременка, В. Кізіми. Як ми вже зазначали,
постмодерністські концепції зазвичай критикують попередні теорії за
їхню цілісність. В. Кізіма переосмислює поняття цілісності й трактує

його як «тотальність», особливу цілісність, що, трансформуючись,
зберігає себе, свою ідентичність і є формоутвореннями одного й того
ж [256, с. 12]. З цієї позиції історія постає варіаціями тотальності, а

окремі цивілізації є рівновартісними й між ними має бути
узгодженість. На основі тоталогічної методології В. Кізіма
намагається сформулювати новий підхід до філософії історії.
Філософ визнає взаємозв’язок форм суспільного буття зі

світоглядними й соціально-політичними установками та уявленнями
людини й пропонує таку періодизацію історії: відносини первісної
общини – культура одухотвореного світу; політична організація

суспільства – культура порядку (Космосу, Логосу); імперська система
(відносини центр-периферія) – культура еманації (Бога); товарні
відносини – культура речей; відносини причинності й сили (ХХ ст.) –
культура політичної волі й насильства; тотальні відносини (ХХI ст.) –

культура відповідності (сизигії) [254, с. 156].
Неважко побачити, що запропонована модель нагадує
періодизацію суспільно-економічних формацій Маркса. Філософ

став на позицію, відповідно до якої внутрішній світ людини є
інверсією (трансформацією, перевтіленням) зовнішніх умов буття,
це свідчить про те, що дослідник поділяє матеріалістичне

розуміння історії. Водночас В. Кізіма стверджує, що людина є
«центром цієї інверсії, який уособлює зростаюче

413