Page 410 - 6816

бути рівень духовного розвитку вченого, його інтелектуальний і
професійний потенціал, щоб він міг забезпечити об’єктивний
виклад історії? На цьому найцікавішому запитанні закінчується
дослідження. Підсумовуючи погляди Х. Уайта, зазначимо, що в

його праці йдеться не про дослідження філософських проблем
історії, а лише про методи пізнання.
Постнекласична філософія відкрито виступає проти

метафізичних основ філософії історії, проте з часом настає певне
розчарування у власних досягненнях і Ф. Анкерсміт пропонує
повернення до історичного досвіду. Філософ закликає
безпосередньо вивчати історичні події і на основі цього заперечує

герменевтичний, семіотичний, деконструктивістський,
тропологічний напрями у філософії історії [18, с. 160–162]. Учений

визнає, що у філософії історії з’явилося безліч концепцій, які не
прояснюють зміст історичних подій, а навпаки ускладнюють, що,
вважаємо, свідчить про кризу постмодерністської філософії історії.
Польський філософ та історик Є. Топольський (1928–1998)

розвиває наративний напрям у філософії історії. Запропонований
підхід містить три органічно пов’язані підструктури: інформаційну,
переконувальну та теоретично-ідеологічну. Системоутворю-

вальним елементом нарації є ідеологічно-теоретична структура, бо
від неї залежить підбір джерел, система аргументації,
структуризація матеріалу. Рефлексуючи над власним підходом,
учений піддає сумніву можливість об’єктивної істини щодо

розуміння історії й відстоює позицію плюралізму [552, с. 341–342].
Філософ відмовляється від класичної (кореспондентської) теорії
істини й доводить, що «осягнення істини – це суспільний процес на

шляху її конструювання» [552, с. 357]. Безумовно, такий підхід
створює додаткові можливості для осмислення історії, але це має
зворотний бік: зростає можливість маніпулювання суспільною
свідомістю на тих підставах, що кожен дослідник має право на

власну думку, а це призводить до релятивізму, розмивання уявлень
про об’єктивність. З цього приводу зазначимо, що цю ситуацію із
запереченням класичної теорії істини доволі успішно

використовують політики для маніпулювання свідомістю й
поведінкою народних мас. Тому наголошування на нарації як
магістральному шляху до об’єктивності є перебільшенням.

Зазначений негативний момент модерністської концепції істини
визнає і Є. Топольський, зауважуючи, що «це відкриває шлях для

410