Page 409 - 6816

органіцизм. Четвертий: дослідження історичних подій у контексті з іншими
подіями, що отримало назву – контекстуалізм. Х. Уайт відмітив, що
філософи й історики виявляють деяку ворожість до механістичної й
органіцистської стратегії, оскільки вважають, що вони перебувають під
впливом метафізики або релігійних догм. Така орієнтація не дозволяє
піднятися історії до рівня «точної науки» [562, с. 33–40]. На сприйняття
історії суттєво впливає «сюжет» дослідження, що може реалізовуватися як
роман, комедія, трагедія й сатира [562, с. 27–30]. З одного боку, специфіка
сюжету висвітлює сприйняття дослідником історичних подій, а з іншого, –
відображає особливості історичних подій. Х. Уайт уважає, що в кожному
історичному дослідженні так чи так наявний ідеологічний компонент,
оскільки вчений не здатен вийти за межі власних ідеологічних уподобань
[562, с. 42–46]. На основі комбінаторного аналізу зазначимо, що може бути
66 варіантів дослідження й трактування історичної події. Різна комбінація
цих підходів утворює неповторний стиль дослідження). Після появи праці
Х. Уайта тропи й метафора стали системоутворювальними
принципами історичного дослідження, які формують понятійний

апарат дослідження.
Рефлексуючи над запропонованими дослідницькими
стратегіями, Х. Уайт зауважує: «Я не можу стверджувати, що одна

концепція історичного знання більш „наукова”, ніж інша, не
проявляючи упередженості…» [562, с. 46]. Позитивом висновків
вченого є те, що він не обмежується з’ясуванням формальних
підходів до аналізу історичного процесу, а ставить питання про

критерії, на основі яких можна зрозуміти сутність подій, тлумачити
документи та вчинки історичних діячів [562, с. 493], але таких
критеріїв не сформулював. Критично осмислюючи результати

свого дослідження, Х. Уайт зауважує, що було б цікаво
проаналізувати форми історичної свідомості в поєднанні з типами
особистостей, але вчений відмовляється від власної думки під
впливом двох причин: перша – філософія не може запропонувати

усталеної теорії особистості; друга – не вірить у те, що з’ясування
типу особистості історика допоможе пояснити суть історичної події
[562, с. 496–497]. Дослідника також турбує те, що більшість

історичних мислителів ХIХ–ХХ ст. іронізують щодо історії.
Філософ замислюється над проблемою подолання такого ставлення
й пов’язує це з моральними й естетичними якостями вченого.

Заслуговує на увагу така самокритика щодо професійних і
моральних якостей колег. Наприкінці свого дослідження Х. Уайт
нагадує роздуми Р. Коллінгвуда про те, що дослідження історії

залежить від якостей самого історика [562, с. 500]. Яким же має

409