Page 405 - 6816
P. 405

першому випадку істина стосується духовного життя людини, а в
               другому  має  об’єктивний  характер.  Усвідомлення  Істини  як
               особистості  не  може  бути  продуктом  розумових  зусиль.  Зв’язок
               істини з духовними якостями людина усвідомлює не за допомогою

               розуму, практичну діяльність, а через віру в можливість власного
               вдосконалення,  виходу  за  межі  безпосереднього  досвіду  та
               власного  егоїзму.  Роздуми  про  проблему  істини  приводять

               П. Рікера  до  висновку,  що  філософи  разом  з  істориками
               залишаються  на  банальному  рівні  її  розуміння  [449,  с. 197].  Для
               подолання  спрощених  уявлень  про  істину  філософ  ставить  перед
               науковцями  такі  завдання.  По-перше,  слід  визнати  складність  і

               множинність  істини.  По-друге,  суспільство  має  досягти  такого
               рівня, щоб наукові пошуки істини мали незалежний характер. По-

               третє,  у  вченого  має  бути  відраза  до  релігійної  й  політичної
               апологетики істини. По-четверте, необхідно відокремити суспільні
               науки від влади й мати свободу критики політиків. Філософія має
               «демаскувати як брехню ідею єдиного й вичерпного діалектичного

               розуміння  соціальної  динаміки».  По-п’яте,  християни  мають
               віднайти «есхатологічний смисл єдності істинного значення цього
               „Судного дня”, що несподівано прийде, „як ото приходить злодій”,

               і  завершить  „історію”,  „підсумувавши  все  суще  в  Христі”»  [449,
               с. 199].
                      Очевидно,  що  ці  роздуми  про  істину,  з  одного  боку,  були
               реакцією  на  тоталітарні  політичні  режими  та  їхні  претензії  на

               монопольну  істину,  а  з  іншого,  –  це  дискусія  з  християнськими
               поглядами  на  історію.  Претензії  П. Рікера  до  марксистської
               філософії  та  практики  соціалізму  доречні,  натомість  претензії  до

               християнства  свідчать,  що  філософ  не  оволодів  християнським
               ученням про особистість, не розпредметив християнські символи й
               образи:  есхатологія,  «Судний  день»,  роль  і  значення  Христа  для
               історії.  Причина?  Ігнорування  метафізики,  не  розібрався  в

               діалектиці  єдине  –  множинне.  Щоб  не  бути  голослівним,
               запропонуємо  власне  розуміння  християнської  термінології  та
               образів. Так, есхатологія означає кінцевий смисл історії, пов’язаний

               з ідеєю особистості та духовним удосконаленням людини. Історія
               розвивається  під  впливом  діяльності  особистостей  і  в  напрямі
               вдосконалення  людини  до  особистості.  «Судний  день»  –  це  коли

               під  тиском  проблеми  «Бути  чи  не  бути  життю  на  планеті  Земля»
               людина  змушена  буде  переосмислити  власні  уявлення  про  себе,


                                                            405
   400   401   402   403   404   405   406   407   408   409   410