Page 407 - 6816

особливість метафори – перенесення назви з одного об’єкта на
інший, який подібний до базового [249, с. 35]. З таким змістом
метафори погоджувалися й інші дослідники [400, с. 70; 447, с. 44].
Е. Кассирер виокремив ще одну важливу особливість метафори: за

її допомогою ознаки частини переносять на ціле. Якщо для
художнього пізнання це має сенс, то для наукового й
філософського пізнання це неприпустимо: не можна зміст цілого

пояснити, виходячи зі змісту частини. Х. Ортега-і-Гассет визнавав
використання метафори в гуманітаристиці, але наголошував, що в
науці вона виконує допоміжну роль. Пізнавальні можливості
метафори іспанський філософ убачав у тому, що вона, з одного

боку, робить думку доступнішою для читача, а з іншого, –
необхідна самому дослідникові для того, щоб об’єкт став

зрозумілішим [400, с. 71–72]. Х. Ортега-і-Гассет висвітлив
філософський зміст метафори: вона допомагає розкрити
універсальні відносини між суб’єктом і об’єктом, уподібнюючи їх
іншому відношенню, а саме зводить загальне відношення між

суб’єктом і об’єктом до простішого, що буде доступнішим для
сприйняття [400, с. 77]. Доволі скептично ставився до використання
метафори у філософії британсько-американський філософ М. Блек

(1909–1998), який уважав, що метафора відіграє в науці
демонстраційну роль, а її використання у філософії небезпечне [71,
с. 161, 169]. Так, метафора наближає об’єкт до суб’єкта, але не
дозволяє висловити сутність явища на понятійному рівні. Метафора

підміняє понятійне мислення. Американський філософ Д. Девідсон
(1917–2003) звертав увагу, що в метафорі слова необґрунтовано
набувають розширеного значення й нового смислу. Філософ

критикує використання метафори для пізнання історії й доводить,
що метафора має буквальне значення, убачати в ній прихований
зміст – це помилковий шлях [198, с. 176, 189, 192]. Узагальнюючи,
зауважимо, що метафора – це образне трактування об’єкта, а тому її

не можна беззастережно переносити в наукову діяльність і
здійснювати на її основі наукові й філософські дослідження.
Метафора має право на існування, але як допоміжний пізнавальний

засіб.
П. Рікер обґрунтовує інший підхід до розуміння метафори,
заперечуючи роздуми А. Блека, Д. Девідсона, Х. Ортеги-і-

Гассета, А. Річардса, і розвиває семантичну теорію метафори, у якій
доводить, що вона здатна відображати сутність реальності. Філософ

407