Page 404 - 6816

ідеї трансцендентального суб’єкта діяльності. Суттєвий внесок у
теоретичні основи цього методу зробив французький філософ
П. Рікер (1913–2005), який уважав, що не може бути повної
відповідності між теорією й реальністю. Розвиток

постмодерністських концепцій філософії історії розпочався з
критики методологічних засад класичної філософії історії за те, що
не можна перевірити метафізичні засади буття, за абсолютизацію

загального й ігнорування конкретного, тоді як науковий підхід
потребує критеріїв.
П. Рікер усвідомив практичну значущість філософії історії та її
вплив на свідомість людини й політику: по-перше, вона з середини

ХIХ ст. виконує посередницькі функції між владою й людиною та
впливає на політику [449, c. 191, 193]; по-друге, має допомагати

людині з’ясувати проблему: яким мусить бути суспільство, щоб
воно відповідало потребам удосконалення людини [449, с. 29].
П. Рікер визнає, що не всі концепції історії здатні виконувати цю
роль. Складність проблеми полягає в тому, що у філософії історії

перетинаються різні підходи до розуміння істини, передусім
політичні. На противагу марксистському розумінню філософії
історії як єдино правильному філософ наполягає на множинності

інтерпретацій історії, доводячи, що ілюзії історичної єдності
ґрунтуються на тому, що нібито існує безперервна траєкторія,
єдина тривалість, яка синхронізує історію. Філософ критикує таку
позицію, яка прагне того, щоб усі події історії утворювали єдиний

потік [449, с. 194]. Філософ намагається внести уточнення в
розуміння істини. Питання істини виникає невипадково, оскільки
ХХ ст. остаточно втратило метафізичні основи суспільного буття,

що сприяло народженню тоталітарних режимів. П. Рікер критикує
догматичну (марксистську) філософію історії, яка спотворила
процес пізнання й негативно впливала на політику, зокрема на
політичну свідомість народних мас. Вважаємо, що саме цим було

детерміновано роздуми про необхідність переосмислення поняття
істини.
Щоб з’ясувати зміст поняття «істина», П. Рікер звертається до

досягнень християнства, яке пов’язало істину з особистістю й
висловило її у твердженні: Істина-Особистість [449, с. 185].
Філософ дискутує з християнством і протиставляє істині

Одкровення наукову істину, яка, на його погляд, прагне визволити
дух. На жаль, П. Рікер не зрозумів, що об’єкт цих істин різний. У

404