Page 403 - 6816

небезпек: глобальне потепління, нестача енергоносіїв, води,
термоядерне знищення, моральна та психологічна деградація, що, з
одного боку, є результатом неконтрольованого розвитку науки,
техніки, технології, а з іншого, – психічної енергії людини.

І. Бойченко зауважує, що техногенна цивілізація, як і будь-яка
інша, підкоряється закону трьох стадій: народження, розквіт,
загибель, а тому доходить висновку, що потрібно «докорінно

переосмислити саме поняття прогресивності, поступальності
соціально-історичного процесу» [83, с. 319]. Спільним для цього
напряму є заперечення моністичного підходу до розуміння історії
та нелінійний характер її розвитку. Отож представники

некласичного напряму відмовляються від моністичного погляду на
історію й розглядають її як поліцентричний процес. Учені цього

напряму відгукуються на нагальні проблеми історії, намагаються
знайти відповіді на її виклики, проте між відповідями (теоріями) і
дійсністю спостерігаємо суттєві розбіжності. З позиції метафізичної
теорії особистості слід зауважити, що суб’єктом діяльності стала

посередня людина, яка реалізовує пріоритет матеріального.
Некласичний підхід І. Бойченко пов’язує з ідеєю монад. Зміст
цього поняття учений пояснює в контексті індійської філософії як

єдність брагмана (безособового абсолютного духовного начала) й
атмана (суб’єктивної духовної першооснови сущого), тобто монада
постає поєднанням об’єктивного й суб’єктивного. Філософ трактує
цивілізації як монади історії та стверджує, що, незважаючи на їхню

відокремленість, вони взаємодіють між собою [83, c. 328–329].
Отже, цивілізаційний підхід постає як нелінійний процес, сутність
якого зумовлена пріоритетом матеріального, що реалізовує

посередня людина. Цивілізації опинилися перед викликом
нездатності посередньої людини до розв’язання суперечностей, що
було зрозуміло ще А. Печчеї. Некласичні концепції філософії
історії стверджують, що не можна віднайти єдину, філософську

(метафізичну, онтологічну, епістемологічну) основу історії.
В. Постнекласичний підхід у філософії історії пов’язаний з
іменами Ф. Анкерсміта, В. Вжосека, А. Данто, П. Рікера, Х. Уайта,

Є. Топольського та ін. Учені цього напряму відчувають, що
філософські концепції не можуть дати відповіді на виклики історії,
і причину цього вбачають у недосконалості методів дослідження,

тому зосереджують увагу на пошуку нових. Постнекласичний
напрям пов’язаний з переосмисленням класичної теорії пізнання та

403