Page 401 - 6816

доводить, що в них присутні «вічні» екзистенційні проблеми
людського буття (вибір життєвого шляху, смислу життя, щастя,
долі, гріха, любові, добра, зла тощо). Єдине, що не вдається
підкорити людині, – це власна психічна природа, точніше

підсвідома частина психіки. Дійсно, утворилася прірва між
досягненнями в розумінні неживої природи та безпорадністю
людини перед власним підсвідомим. Людина йде за підсвідомим –

шляхом «творення» комфорту замість внутрішнього
вдосконалення. Людство опинилося в стані антрополого-глобальної
катастрофи – апокаліпсису, але продовжує жити під пріоритетом
матеріального, а отже, під тиском підсвідомого. Людину нічого не

переконує, навіть можливість самознищення. Усвідомлюючи
значущість первородного людського гріха – залежності від

підсвідомого, християнство стверджує: людину може переконати
лише персональна зустріч з Богом – Одкровення, або зустріч з
Божими справами. Осмислюючи християнське розуміння історії,
А. Тойнбі пише, що арена історії – це постійна боротьба добра і зла,

а історія – це втілення якостей досконалої, божественної людини
[711, с. 176–185].
Розвиваючи думки А. Тойнбі, британський історик К. Досон

зауважує, що християнство перенесло смисл історії із зовнішнього
світу у внутрішній, а духовний принцип поступово стає реальною
творчою силою. Фундаментальним недоліком чинних підходів до
трактування філософії історії, на думку К. Досона, є відірваність

історичних подій від духовної сутності людини. Першим зрозумів
цю відірваність і намагався її подолати А. Августин, який став
трактувати історію як конфлікт двох начал – знеособленого («град

земний») та особистісного («Град Божий»), як момент зустрічі
мінливого з вічним [687, р. 29–43].
Аналізуючи творчість М. Данилевського, О. Шпенглера,
А. Тойнбі, І. Бойченко доходить висновку, що має бути глибинна

причина єдності цивілізацій, і зосереджує увагу на висновках
А. Тойнбі про роль церкви, яка є зародком, інтегральною силою й
підсумком розвитку цивілізацій [83, с. 330; 548, т. 2, с. 85–108]. На

основі дослідження проблем ХХ ст. А. Тойнбі доводить, що
розв’язання суперечностей між державами й цивілізаціями не може
обійтися без активної участі церков [550, т. 2, с. 106–107].

Концепції філософії історії А. Тойнбі й О. Шпенглера за деякими
ознаками є некласичними (нелінійний характер розвитку), а з

401