Page 397 - 6816

розвитку на основі аналізу фактів і документів. Такий підхід
наближав історію до природничих наук і сприяв зростанню
авторитету позитивістських концепцій історії. Незважаючи на
вплив позитивізму, історична думка й філософія історії в ХIХ ст.

розвивалися під проводом геґелівської філософії. Історики були
переконані в тому, що вони пізнають історію такою, якою вона є
насправді, і сподівалися, що рано чи пізно буде відкрито її закони,

які матимуть таке саме об’єктивне значення, як і закони природи.
К. Маркс і Ф. Енгельс поставили собі за мету розробити цілісну
теорію суспільства на основі матеріалістичного розуміння історії та
поняття суспільно-економічної формації. Суспільство вони

розуміли як динамічну структуру, що здатна до розвитку.
Формаційний підхід до розуміння історії І. Бойченко тлумачить як

першу теорію некласичного типу [83, с. 226], але зауважимо, що
марксистська теорія суспільства зберігає спільні риси з класичними
теоріями: моністичний характер, історію трактують як природно-
історичний процес зміни суспільно-економічних формацій.

Класичний напрям у філософії історії разом із марксистським
підходом отримав ще одну назву – історизм, який замінив міф про
всемогутність розуму міфом прогресу. Історичний розвиток

відбувається безвідносно до бажань, моральних переконань
людини, тобто цьому напряму притаманний деякий фаталізм.
Французький філософ Р. Арон із цього приводу справедливо
зауважив: «Звільнення від історизму означає передусім подолання

фаталізму» [27, с. 481]. Суперечності цього підходу дали підстави
австрійсько-британському філософу К. Попперу (1902–1994)
критикувати його й назвати історицизмом. Учений став на шлях

заперечення можливостей створення цілісної філософії історії,
засуджуючи принцип холізму, на якому розбудовані класичні
концепції філософії історії. К. Поппер уважає, що класичні теорії не
здатні навести жодного наукового опису цілості конкретної

соціальної ситуації, оскільки завжди можна вказати на невраховані
аспекти дійсності. На противагу законам, на які спираються
представники класичного підходу, К. Поппер розвиває ідею

історичних тенденцій, а також ідею соціальних технологій [433,
с. 81, 135], метою яких має бути розв’язання конкретних соціальних
проблем.

До некласичних концепцій філософії історії І. Бойченко
відносить культурно-історичний підхід М. Данилевського,

397