Page 395 - 6816
P. 395

263]. Усвідомлення змісту всесвітньої історії має стати для людства
               завданням,         ігнорування          якого      може        призвести        його      до
               самознищення.  Підґрунтя  єдності  К. Ясперс  вбачає  в  загальній
               здатності  людини  до  взаєморозуміння,  що сприятиме  утворенню

               спільної основи існування [678, с. 267, 269]. До цих роздумів варто
               додати,  що  розв’язання  проблеми  єдності  має  сьогодні  й  суто
               природні чинники: обмеженість ресурсів планети.

                     К. Ясперс  усвідомив  основну  тенденцію  історії:  «До  сьогодні
               найкраще  завжди  зазнавало  невдачі  й  може  знову  зазнати  її,
               оскільки <…> хід речей у світі у своєму тривалому процесі зовсім
               не той, який для нас важливий…» [678, с. 416]. Філософ припускає

               можливість  загибелі  людства,  але  не втрачає  віри  й  формулює
               категоричний  імператив  часу:  «Я  маю  хотіти  того,  що  важливо,

               навіть якщо наближається кінець усього» [678, с. 416]. Як відповідь
               на  виклики  історії  філософ  формулює  основне  питання  часу:  «Чи
               можлива  ще  незалежна  людина,  яка  сама  визначає  свою  долю?»
               [678,  с. 417].  Незважаючи  на  можливу  загибель,  людина  мусить

               прагнути самобуття – досягнути рівня особистості. «Хочу загинути
               разом із тим, що є самобуття людини» [678, c. 417], – такою була
               відповідь  філософа  на  виклики  часу.  Ці  роздуми  змушують

               поставити  запитання:  що  було  внутрішнім  спонуканням  і
               змушувало К. Ясперса шукати відповідь на питання смислу історії?
               Про  свої  внутрішні  спонукання  філософ  висловився  доволі  чітко:
               відшукати  ту  основу,  на  якій  може  відбутися  єднання  всіх  людей

               [678, с. 49].
                     Підсумовуючи  роздуми  К. Ясперса  щодо  філософії  історії,
               зазначимо, що він бачив занепад людини й суспільства, але вірив у

               їхнє  духовне  прозріння,  а  тому  сформулював  філософський  зміст
               одкровення як віри в можливість духовного відродження людини, у
               те, що вона здатна піднятися до рівня самобуття. Водночас філософ
               не  зміг  сформулювати  ідею  особистості  як  удосконалення

               духовного  потенціалу  людини.  Чому?  Можливо,  опинився  під
               тиском  знеособленої  традиції,  що  йшла  від  Великої  французької
               революції,  а,  можливо,  був  під  впливом  суспільної  думки.

               Незважаючи  на  це,  його  роздуми  наближають  нас  до  ідеї
               особистості,  яка  є  началом,  змістом,  підґрунтям  і  метою  історії.
               К. Ясперс наблизив філософію історії до нагальних проблем ХХ ст.

               й  поклав  відповідальність  за  кризову  ситуацію  у  світі  на
               європейців. Філософ намагався дати відповідь на виклики ХХ ст.:


                                                            395
   390   391   392   393   394   395   396   397   398   399   400