Page 390 - 6816

Ґ. Геґель виокремлював первинну й рефлексивну історію.
Первинну зазвичай пишуть учасники й сучасники подій, вона
зводиться до опису подій. Щодо рефлексивної філософії історії, то
Ґ. Геґель доводив, що вона здійснюється в духовній сфері,

початком її є розумність [131, с. 57], а змістом приборкання
природної волі людини й піднесення до всезагальної, до принципу
свободи [131, с. 54]. Дух є дійсним суб’єктом історії, який долає

самого себе, але все зберігає, а історія – це перехід логічного в
історичне, отож принцип тотожності мислення й буття лежав в
основі історичних поглядів Ґ. Геґеля. Історичне трактували як
тотожне логічному, розумному й необхідному.

Заслуговують на увагу роздуми Ф. Шеллінга, який тлумачив
історію як єдність свободи й необхідності, що набуло подальшого

розвитку у філософії С. Булгакова [88, с. 54–63], а сьогодні цей
підхід знайшов втілення в концепції сталого розвитку [520].
Ідеї Ґ. Геґеля щодо пріоритету духу в історії знайшли розвиток
у філософії В. Дільтея, який конкретизує абстрактні геґелівські

трактування духовного. «Область духа охоплює стиль життя,
форми спілкування, цільові зв’язки, утворювані суспільством,
звичаї, право, державу, релігію, мистецтво, науки й філософію»

[186, с. 143]. Філософ виокремлює вищі й нижчі форми розуміння.
Усвідомити дух доби можна лише на основі вищих форм
розуміння, які ведуть до осмислення цілого [186, с. 145], отож
історичне пізнання пов’язане з інтелектуальними можливостями

людини.
Історичний підхід Ґ. Геґеля й В. Дільтея набув подальшого
розвитку у філософів-неогеґельянців Б. Кроче (1866–1952) і

Р. Коллінгвуда (1889–1943). Перший розвиває геґелівську думку
про єдність філософії й історії і трактує останню як відносини
провідника й відомого [285, с. 21]. Уточнімо думку італійського
філософа. Прогрес історії забезпечується прогресом філософії.

Отже, сьогоденна антрополого-глобальна катастрофа є відбиттям
кризи філософії – кризи духу. Р. Коллінгвуд уточнює думку
Б. Кроче: історію творить не абсолютний розум, а людина, але тією

мірою, наскільки вона осягнула зміст історії та первоначала
суспільного буття. Р. Коллінгвуд стверджував, що зміст і смисл
історичних подій можна зрозуміти лише з’ясувавши генеральну

ідею епохи [265, с. 57–59]. Ідеї епохи певною мірою засвоюються
історичними діячами і стають підґрунтям їхньої діяльності.

390