Page 391 - 6816

Р. Коллінгвуд, з одного боку, розвиває ідеї Ґ. Геґеля, а з іншого, –
переосмислює предмет і призначення філософії історії: предметом
є дії людей, а призначенням самопізнання людства [265, с. 63–64].
Отже, Р. Коллінгвуд відходить від стереотипів позитивістської

історії та вважає, що предметом філософії історії є не аналіз фактів
та історичних подій, а діяльність людей. Учений трактує зміст
філософії історії як сукупність універсальних і необхідних думок

про історію [265, с. 435]. Людська історія – це результат
розв’язання / нерозв’язання філософських проблем [265, c. 524]. За
такого підходу історія постає історією філософської думки. Отож
історик поклав відповідальність за історичні негаразди на

філософів. Свої роздуми щодо філософії історії Р. Коллінгвуд
конкретизує в тезі про зовнішню та внутрішню історію. Зовнішню

історію він описує за допомогою соціально-політичних понять і
термінів, а внутрішню – інтелектуальних [265, с. 290]. Історичне
знання – це знання про дух, пізнаючи його, історик досліджує
й удосконалює власний. Історія – це «життя самого духу» [265,

с. 302]. Отож погляди Р. Коллігвуда на історію за їхньою суттю
ґрунтуються на філософії Ґ. Геґеля.
Особливо яскраво тотожність поглядів Р. Коллінгвуда

й Ґ. Геґеля проявилася в пошуку критеріїв істини в історії.
Р. Коллінгвуд заперечує позицію здорового історичного глузду,
відповідність уявлень і тверджень історика визначеним
авторитетам. Учений обстоює думку, що критерієм може бути

лише «ідея історії» як уявної картини минулого, яка є продуктом
самообґрунтування, самовизначення самої думки [265, с. 315–327].
Осмислюючи ці роздуми, зауважимо, що «ідея історії» – це

першооснови суспільного буття, усвідомлювані зазвичай лише
окремими суб’єктами історичної діяльності. Учений суттєво
уточнює зміст історичного мислення й тлумачить його як
рефлексію над подіями та власними думками [265, с. 394], а тому

призначення історика – не стверджувати, а пояснювати. Уточнімо
цю думку. Історичне мислення – це розмірковування над
проблемою: хто є хто і що є що з позиції знеособлене / особистісне.

Отже, Р. Коллінгвуд, не відмовляючись від основних постулатів
геґелівської філософії історії, наблизив її до європейської
ментальності першої половини ХХ ст. Ці роздуми готували ґрунт

для школи «Анналів» і майбутньої критичної філософії. Отож із
позиції Б. Кроче й Р. Коллінгвуда рушійною силою історії є панівні

391