Page 389 - 6816
P. 389

некласичний  і  постнекласичний.  Кожен  із  них  має  відгалуження.
               У запропонованій  класифікації  є  суттєві  позитиви:  докладний
               аналіз  філософських  концепцій  історії,  що  сформувалися  до  30-х
               років  ХХ ст.,  поєднання  філософсько-історичної  класифікації  із

               загальноприйнятою  класифікацією  науки  (класична,  некласична,
               постнекласична),  чітке  визначення  критеріїв  першого  та  другого
               підходів.  На  жаль,  у  цій  класифікації  недостатньо  досліджено

               філософські концепції історії другої пол. ХХ ст. За основу аналізу
               приймемо  запропоновану  І. Бойченком  класифікацію  з  метою
               з’ясування пізнавальних можливостей чинних концепцій історії.


                     3.3.2.  Аналіз  пізнавальних  можливостей  чинних
               концепцій  філософій  історії.  А.  Класичний  напрям

               містить  прогресистські,  регресистські,  циклічні  теорії.  У  цьому
               напрямі  виокремлюють  теологічну  (провіденційну)  та  світську
               течії.  Теологічна  пов’язана  з  працями  А. Августина,  який  уважав
               історію  прогнозованою,  оскільки  її  основою  є  божественна

               напередвизначеність  [1;  2].  Теологічна  концепція  бачить  в  історії
               страждання,  зло,  заперечує  прогрес,  проте  дає  людині  надію  на
               розв’язання           проблем          у       майбутньому.             В. Андрущенко,

               Л. Губерський, М. Михальченко доповнюють цей підхід і відносять
               до  нього  праці  Е. Жильсона,  Ж. Маритена,  Ю. Бохенського  [16,
               с. 578]. Так, Ж. Маритен причину деградаційних тенденцій вбачає в
               необґрунтованій              заміні        теоцентричного              гуманізму           на

               антропологічний,  що  відбувалося  на  тлі  загальної  деградації
               культури й пануванні матеріалістичної причинності. Для подолання
               цих  недоліків  Ж. Маритен  пропонує  теологічну  концепцію  історії

               доповнити ідеєю інтегрального гуманізму [354, с. 70–91].
                     Прогресистський              просвітницький            напрям          (Ф. Вольтер,
               Й. Гердер,  Ж. Кондорсе,  Ш. Монтеск’є,  А. Тюрго)  переосмислює
               основні  положення  теологічної  концепції  і  трактує  розвиток

               суспільства  в  контексті  людських  інтересів,  зміни  форм  буття,  а
               тому  історія  постає  як  лінійно-поступальний  процес,  підґрунтям
               якого є людський розум [135; 267; 382; 561, с. 102–142]. Погляди

               І. Канта,  Й. Фіхте,  Ф. Шеллінга,  Ґ. Геґеля  на  історію  І. Бойченко
               теж  відносить  до  прогресистського  напряму.  Спільним  у  теоріях
               цих філософів є те, що вони визнавали вирішальну роль людського

               розуму  в  історії,  отож  стояли  на  позиції,  що  духовному  має
               належати пріоритет.


                                                            389
   384   385   386   387   388   389   390   391   392   393   394